Прийом Путіна У Таджикистані зраджує надії постраждалих на правосуддя – Надія Волкова в заяві Коаліції за МКС

8 жовтня МКК закликав Таджикистан скасувати візит Володимира Путіна. Однак візит все-таки відбувся, що є порушенням зобов'язань щодо співпраці з МКС з боку держави-учасниці. У коментарі до заяви Надія Волкова розповідає про значення таких випадків відмови від співпраці для Суду та жертв.

З моменту оприлюднення Коаліцією за Міжнародний кримінальний суд заяви із закликом не приймати Володимира Путіна в Таджикистані, візит все ж відбувся. Це ще один випадок порушення державою-учасницею Римського статуту своїх зобов'язань щодо співпраці з МКС.

Незважаючи на це, заява – і коментар Надії Волкової в ній – залишається актуальною: тих, на кого видані ордери на арешт МКС, потрібно заарештовувати, а не давати можливість вільно пересуватись по світу, і вже точно не з дозволу держав-учасниць.

Для постраждалих від найтяжчих злочинів, вчинених під час війни Росії проти України, Міжнародний кримінальний суд залишається ключовим механізмом забезпечення відповідальності російського керівництва. Ордер на арешт МКС — переконливе визнання того, що Володимир Путін може бути відповідальним за незаконну депортацію українських дітей — досі значною мірою заважає йому вільно подорожувати світом. Для постраждалих і тих, хто пережив найтяжчі злочини, це зберігає важливу надію на правосуддя, нагадуючи, що, хоча він ще не заарештований, злочинець не може почуватися безкарним.

Прийняття Путіна в Таджикистані означатиме, що держава-учасниця Римського статуту підриває авторитет того самого Суду, який вона зобов'язалася підтримувати. Це також буде зраджуванням тих, хто стали жертвами і продовжують страждати від найтяжчих міжнародних злочинів, при цьому потураючи підозрюваному у воєнних злочинах. Держави повинні заарештовувати, а не приймати з відкритими обіймами міжнародних злочинців.

У світлі Асамблеї країн-учасниць, що відбудеться у грудні 2025 року, саме державам-учасницям МКС, а також самому Суду, належить реагувати на цю проблему, яка набуває все більш системного характеру: минулого року це була Монголія, тепер – Таджикистан.

Відмова від співпраці підриває легітимність Суду і зраджує надію на правосуддя тих, хто зазнав найбільшої кривди.