Навіщо Україні державна політика щодо правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини — сайд-івент в рамках Warsaw Human Dimension Conference 2026

Цілісна державна політика щодо правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини — чому Україна потребує її вже зараз і якою вона має бути? 

Про це 8 жовтня говорили на сайд-івенті Warsaw Human Dimension Conference 2026 (WHDC), який співорганізували ULAG та Civil Rights Defenders. Учасниками панельної дискусії стали Аліна Павлюк (ULAG), Онисія Синюк (Центр прав людини ZMINA), Денис Лисенко (Офіс Генерального прокурора), Іван Дулкай (Національна поліція України), Тінна Голетіані (PravoJustice4EU), Модератор — Крістофер Девід Рассел (БДІПЛ ОБСЄ).

Перед Україною стоїть безпрецедентний виклик — забезпечити ефективне правосуддя щодо найтяжчих злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. Водночас національна система все ще намагається впоратися із законодавчими та інституційними викликами, щоб зробити це відповідно до міжнародних стандартів, зокрема з огляду на масштаб та тяжкість порушень. Фундаментальним фактором є брак довіри у суспільства та потерпілих, чию залученість та участь у провадженнях важко переоцінити. Реакція на виклики та реформи, спрямовані на посилення системи, залишаються фрагментованими та потребують ширшого стратегічного підходу на рівні держави. 

Як відсутність державної політики гальмує роботу системи правосуддя

Час, протягом якого система правосуддя України формує практику переслідування за найтяжчі міжнародні злочини, показав, що ця робота не може здійснюватися без узагальненого підходу, наголосила аналітикиня і координаторка роботи адвокатів ULAG Аліна Павлюк.  

“Першим кроком до цього вже стало формування стратегій роботи щодо наслідків війни на рівні органів прокуратури чи слідства. Але при цьому викликом залишається відсутність чіткої судової практики, що не може сформуватися без узагальнень Верховного Суду, який фактично не отримує до свого розгляду таку категорію справ”, — зазначила аналітикиня ULAG під час дискусії.

Адаптація законодавства для закриття наявних прогалин також відбувається занадто повільно. Бачення на рівні держави могло б стимулювати розробку відповідних рішень та формування політичної волі для їхнього прийняття.

Залучення інших механізмів — Міжнародного кримінального суду, Спеціального трибуналу щодо злочину агресії, універсальної юрисдикції — також потребує розбудови системної співпраці з ними не тільки на рівні національних органів, а й загальнодержавної підтримки.

Аліна Павлюк підсумувала:

“Всі ці елементи наразі розрізнені, але мають бути втілені на рівні єдиного стратегічного документа, який буде гарантувати стабільне функціонування національної системи правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів та інституційну підтримку сформованих підходів”

Подолати виклики поза контролем окремих інституцій та покращити взаємодію між ними 

Представники Національної поліції та Офісу Генерального прокурора у своїх виступах зазначили, що підтримують ідею розробки єдиної державної політики щодо забезпечення правосуддя за найтяжчі злочини. 

Україні потрібне стратегічне бачення правосуддя щодо наслідків війни на рівні держави, яке залучатиме до виконання завдань та подолання спільних викликів не тільки органи правосуддя, а й інші ключові держоргани, вважає Денис Лисенко, заступник начальника Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту ОГП.

Під час розробки оновленої стратегії у сфері кримінального переслідування за міжнародні злочини ОГП ідентифікував ряд питань, які виходять за межі повноважень прокуратури, і які неможливо вирішити на рівні міжвідомчої координації. Наприклад, розвиток спроможностей експертних установ, посилення залученості органів військового управління і розвідки тощо.

“Ми ініціюємо ці питання перед іншими органами, але скоординований спільний документ, який би зобов’язував усіх рухатись в одному напрямку, був би набагато ефективнішим”, — зазначив Денис Лисенко під час дискусії. 

Він також наголосив на тому, що поряд із здійсненням досудового розслідування державна політика має охопити й інші сфери, на які впливає агресія РФ та враховувати підходи перехідного правосуддя. 

Іван Дулкай, старший слідчий Головного слідчого управління Нацполіції України звернув увагу на практичні виклики, які Нацполіція може долати самостійно, та на ті, які знаходяться поза межами її компетенції. Наприклад, процес документування злочинів на тимчасово окупованих територіях, до яких немає доступу під час розслідування. В таких випадках поліція у своїй роботі шукає альтернативні шляхи: через опитування свідків та пошук інформації у відкритих джерелах (OSINT). 

Однією з нагальних проблем, що перешкоджають притягненню до відповідальності у справах про найтяжчі злочини є обмеження системи міжнародного розшуку. Зокрема, через специфіку процедур Інтерполу щодо оголошення особи у розшук, неможливо забезпечити затримання відповідальних за вчинення найтяжчих злочинів. Слідчі органи, і Україна загалом не може самостійно змінити ці підходи, для цього потрібна участь ширшої міжнародної спільноти.

Він також підтримав позицію про те, що національне законодавство має бути приведеним у відповідність до норм міжнародного кримінального і гуманітарного права. 

Загальне бачення для різних органів та узгодження з іншими сферами 

Онисія Синюк, керівниця аналітичного напрямку Центру прав людини ZMINA, говорила про те, як узгодити різні напрямки правосуддя, визначити відповідальність державних інституцій та забезпечити сталість підходів до відповідальності за міжнародні злочини.

Вона наголосила, що політика відповідальності за міжнародні злочини, перехідне правосуддя, ширша правозахисна політика та євроінтеграційні реформи мають спиратися одна на одну, навіть якщо кожна з них має власні цілі.

За її словами, підхід до перехідного правосуддя має враховувати реальні можливості системи кримінальної юстиції: які злочини вона зможе охопити, скільки проваджень розглядатиметься заочно, і яка кількість справ буде доведена до вироку. 

Окремо Онисія Синюк зазначила, що практики розгляду різних злочинів, які фіксуються в умовах збройного конфлікту, в українській системі правосуддя часто розвиваються окремо, хоча мають спільні виклики. Зокрема, підходи до переслідування за міжнародні злочини перетинаються із злочинами проти національної безпеки. Йдеться про події на окупованих територіях, спільні категорії потерпілих і свідків, яких залучають у таких статусах до різних проваджень за цими видами злочинів.

За її словами, без чіткого державного бачення незрозуміло, хто відповідає за конкретні напрямки роботи, які повноваження потрібні державним органам і хто має координувати різні інституції та оцінювати прогрес.

Тінна Голетіані, керівниця напряму “Відповідальність за міжнародні злочини та перехідне правосуддя” PravoJustice4EU підсумувала:

“Для питання відповідальності має бути сформований єдиний підхід на рівні державної політики, і це буде проявом наявності політичної волі на здійснення такого правосуддя”

На її думку, Україна вже має приклади горизонтальних стратегій, які відповідають пріоритетам органів, але не охоплюють бачення на рівні держави. Важливо, щоби держполітика щодо правосуддя за найтяжчі міжнародні злочини не була формальною, а будувалась із конкретним баченням реалізації. Тому в її межах потрібно налагодити зв’язки і взаємодію між різними інституціями, сприяти однаковому розумінню основних засад. Також вона наголосила на важливості в цьому процесі ролі як громадянського суспільства, так і міжнародної підтримки.

* * *

Аналіз стану процесів правосуддя демонструє потребу в скоординованому та стратегічному баченні, яке було б підкріплене реальною політичною волею. Це є однією з рекомендації у звіті ULAG “Оцінка потреб правової системи України”. 

Цього року розробку державної політики також було визначено як одну із ключових рекомендацій Діалогової групи з питань притягнення до відповідальності за міжнародні злочини, вчинені в Україні. Ця платформа об’єднує ключові зацікавлені сторони: національні органи влади, міжнародні організації та організації громадянського суспільства. ULAG є учасником Діалогової групи і співголовою робочого напряму № 4 (Підтримка громадянського суспільства в питаннях притягнення до відповідальності). 

На підтримку цих зусиль ULAG ініціював створення експертної групи для напрацювання бачення такої державної політики за участі представників низки ОГС та підтримки NED.