Руслан Кравченко – новий Генпрокурор України. Що важливо зробити у сфері правосуддя щодо злочинів, вчинених в умовах війни

Україна знов має Генерального прокурора. Сьогодні, 21 червня, вийшов відповідний указ Президента про призначення Руслана Кравченка.

Ми зібрали перелік з кількох аспектів щодо переслідування за найтяжчі міжнародні злочини та системи правосуддя загалом, які потребують невідкладної уваги з боку Генпрокурора.

Про формування кримінальної правової політики, зміни до законодавства, посилення нац. системи, взаємодію з органами досудового розслідування, міжнародними партнерами та громадянським суспільством та інші питання, які очікують на системну відповідь. 

Багато з цих проблем ми детальніше розкриваємо у звіті “Оцінка потреб правової системи України”.

Важливо діяти вже зараз, щоб створити ефективну систему відправлення правосуддя щодо злочинів, вчинених в умовах війни. Зі свого боку громадянське суспільство та ми зокрема, готові продовжувати та посилювати співпрацю.

Ініціювати діалог щодо системного формування кримінальної правової політики в державі

Цінуємо проактивність ОГП у питаннях законодавчих змін та адресування системних викликів в системі кримінальної юстиції, пов’язаної з конфліктом.  Водночас, прокуратура не може самостійно формувати та забезпечувати кримінальну правову політику держави, з огляду на свій мандат, функціональні та ресурсні обмеження. 

Важливо віднайти системний підхід, за якого органи виконавчої влади – зокрема КМУ та Мін’юст, що відповідають за формування правової політики держави –, органи правосуддя та правопорядку та парламент співпрацювали задля пошуку системних відповідей для подолання законодавчих і інституційних викликів. ОГП може бути одним із драйверів цього процесу. 

Забезпечити чітку пріоритезацію справ та реалістичну стратегію переслідування за найтяжчі злочини 

Кількість зареєстрованих проваджень та масштаби злочинів, що вчиняються, становлять колосальне навантаження на систему. Правосуддя щодо міжнародних злочинів потребує чіктої стратегії, що визначатиме роль національної системи у загальній архітектурі правосуддя та ключові пріоритети з урахуванням її реального стану та потреб. 

Забезпечити ефективну координацію з органами досудового розслідування (ОДР)

Перегукуючись із зверненням пана Кравченко, наголошуємо на цій потребі, особливо в контексті найтяжчих міжнародних злочинів. Через наявне регулювання підслідності, втрачається час, докази, воно не сприяє кращій координації органів. Все це шкодить розслідуванню та самим постраждалим. Необхідно внести зміни до статті 216 КПК, щоб передбачити підслідність НПУ щодо злочинів, передбачених у розділі ХХ Кримінального кодексу, а також налагодити взаємодію між ОДР та органами прокуратури.

Чесно комунікувати з міжнародними партнерами та іншими механізмами правосуддя

В умовах зменшеної міжнародної фінансової підтримки, атак на Міжнародний кримінальний суд та ризиків для правосуддя в умовах мирних переговорів, як ніколи важливо бути взаємно чесними у оцінках спроможності та потреб механізмів правосуддя та відповідальності. Це є передумовою у пошуку рішень для формування цілісної архітектури правосуддя та підвищення ефективності зусиль із посилення спроможності національної системи.

Зберегти і надалі посилювати інфраструктуру прокуратури щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту

“Департамент війни” ОГП, спеціалізовані підрозділи в обласних прокуратурах потребують подальшої підтримки та розвитку. Важливо забезпечити інституційну сталість, зберегти кадри. Це особливо актуально для найтяжчих міжнародних злочинів, з огляду на їхню складність та тривалість процесів правосуддя. Хоч вже не перший рік, в динамічних та безпрецедентних умовах, українська практика забезпечення правосуддя за ці злочини ще формується.

Підтримати та розширити зусилля з напрацювання законодавчих змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України

Міжвідомча робоча групи з питань імплементації національного законодавства з положеннями Римського статуту має розробити відповідні пропозиції. Важливо, щоб цей процес ставив у пріоритет норми та стандарти міжнародного права, з урахуванням контексту та практики, що склалась, однак не порушу

Однак вона охоплює не всі питання, які потребують регулювання, щоб адресувати наявні забезпечити повноцінну гармонізацію українського законодавства та вирішити наявні проблеми. Зокрема, більшість змін на сьогодні не стосуються КПК, окрім проваджень in absentia.

Такі сфери як програма захисту потерпілих та свідків; робота з різними видами доказів, зокрема з відкритих джерел; підслідність щодо найтяжчих міжнародних злочинів та інші – потребують вдосконалення на законодавчому рівні.

Підтримка з боку Генерального прокурора потрібна, щоб ці та інші напрацювання не залишились лише пропозиціями, а були прийняті ВРУ. Йдеться, зокрема, про комунікацію із профільним комітетом, наголошення на необхідності прийняття таких змін невідкладно.

Виправити практику переслідування за злочини проти основ національної безпеки, зокрема за ст.111-1 (“Колабораційна діяльність”) та ст. 111-2 (“Пособництво державі-агресору”)

Нечітке формулювання статей і широку тлумачення у кваліфікації, обвинувальний ухил в оцінці діянь та інструменталізація цих статей для формування статистики ефективності роботи викликають серйозне занепокоєння. Практика по цих статтях становить порушення прав людини, підважує подолання наслідків війни, а також забирає ресурси органів правосуддя, які могли б спрямовуватись на розслідування реальних злочинів, пов’язаних із війною. 

Надалі сприяти покращенню взаємодії з громадянським суспільством (це один із інструментів розбудови довіри)

Громадянське суспільство представляє голос постраждалих, документує та розслідує злочини, сприяє посиленню системи правосуддя, сформувавши експертизу у національному та міжнародному праві. Співпраця з ОГС, безумовно, активізувалось в останні роки, однак важливо утримувати і розвивати таку взаємодію і надалі на принципах взаємоповаги та діалогу, не допускаючи інструменталізації зусиль ОГС.

Окремо важливо вдосконалити регулювання залучення експертизи та інформації від ОГС та зовнішніх спеціалістів, зокрема міжнародних експертів. Наявні механізми часто не дозволяють повноцінно розкрити потенціал такої співпраці, а також можуть створювати ризики процесуальних порушень.