Національні заходи з протидії «сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом» (СНПК) в умовах агресивної війни Росії проти України

04.17.25

17 Квітня, 2025

Катерина Ілікчієва та Кейт Левін

Значна кількість випадків катувань, у тому числі випадків сексуального насильства, була задокументована в Україні ще до повномасштабного вторгнення, починаючи з окупації частини територій України у 2014 році. Масштабне вторгнення Росії в Україну ще більше унаочнило використання сексуального насильства як засобу ведення війни. Зокрема, про такі випадки злочинів повідомляють колишні полонені, які незаконно утримувалися Росією на окупованих територіях у нелюдських умовах.

Ця проблема не лише війни Росії проти України, використання сексуального насильства як зброї було притаманне багатьом війнам. Приклади включають, зокрема, але не обмежується - під час Другої світової війни німецькі, японські, радянські солдати чинили сексуальне насильство, американські солдати під час корейської та в'єтнамської кампаній застосовували таке насильство, жінки та чоловіки постраждали під час війни на Балканах та етнічних чисток в Руанді, курдські жінки в Сирії страждають від дій турецьких військових.¹

Сексуальне насильство під час збройних конфліктів (далі - СНПК) використовується як інструмент впливу на цивільне населення та елемент влади, психологічного впливу та приниження військових протилежної сторони.² Особливістю СНПК, з кримінологічної точки зору, є зміщення стратифікації трьох обов'язкових компонентів будь-якого сексуального насильства, таких як влада (сила), гнів і сексуальна незадоволеність. Однак сексуальне насильство над цивільним населенням відіграє також роль психологічного впливу на супротивника - "ми зґвалтували ваших жінок, вам більше немає за що воювати" або "ми позбавили вас влади, ви більше не воїни". Такі патерни особливо поширені в патріархальних суспільствах, де "воїнами" вважаються лише чоловіки, а жінки - "об'єктом" стосунків.

Що саме ми маємо на увазі під сексуальним насильством, пов'язаним з конфліктом, і хто є жертвою та злочинцем?

СНПК - це форма сексуального насильства над особою або групою осіб, яка прямо чи опосередковано пов'язана з конфліктом. Згідно з міжнародним правом та судовою практикою, до СНПК відносяться наступні дії:

зґвалтування;
сексуальне рабство;
примушування до проституції;
примусова вагітність;
примусовий аборт;
примусова стерилізація;
будь-які інші форми сексуального насильства, такі як катування, каліцтво статевих органів, примусове оголення, примусове спостереження за сексуальним насильством щодо родичів чи близьких тощо.

СНПК може бути складовою воєнного злочину, геноциду та злочину проти людяності. Особи, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за СНПК, включають військовослужбовців та інших представників сторін, що беруть участь у збройному конфлікті. Теоретично до кримінальної відповідальності за СНПК можуть бути притягнуті командири та інші особи, які перебувають у підпорядкуванні (якщо будуть встановлені докази підпорядкованості та інше).

Жертвами СНПК можуть стати діти, жінки та чоловіки будь-якого віку, незалежно від роду занять, національності чи громадянства. Відповідно до статистики Офісу Генерального прокурора, станом на 1 квітня офіційно задокументовано 349 фактів СНПК, скоєних російськими військовими (124 чоловіки, 225 жінок, з них 19 — неповнолітні, включно з 18 дівчатами та 1 хлопцем). У питання відповідальності важливо завжди тримати у фокусі не лише аспект покарання, але й аспект дотримання прав та інтересів постраждалих від СНПК.

Кваліфікація за національним законодавством

Відповідно до Кримінального кодексу України (ККУ) та з огляду на те, що СНПК є порушенням норм міжнародного гуманітарного права, розгляд таких фактів та притягнення до відповідальності здійснюється за статтею 438 ККУ("Порушення законів та звичаїв війни"). Для підтвердження важливості визнання та розуміння того, що сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, є найтяжчим злочином, варто наголосити на гіркому досвіді України, коли, починаючи з 2014 року, такі випадки почали надходити до правоохоронних органів, вони кваліфікувалися за загальнокримінальними статтями Кримінального кодексу України, а не як найтяжчі міжнародні злочини. Лише після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році такі факти були перекваліфіковані за статтею 438 Кримінального кодексу. На жаль, досі формулювання об'єктивної сторони злочину, передбаченого цією статтею, прямо не виокремлює СНПК як окремий вид злочину, а охоплює подібні діяння. Положення цієї статті є бланкетним і відсилає до міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права, зазначаючи, що

"застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій".

Сучасне розуміння та підходи до роботи по СНПК втілені в міжнародних договорах, а також судовій практиці трибуналів, де, з-поміж іншого, були вироблені такі позиції щодо сексуального насильства в умовах збройного конфлікту:

зґвалтування може бути як формою злочину проти людяності, так і формою воєнного злочину;
зґвалтування може бути формою катування як злочину проти людяності, так і воєнного злочину;
зґвалтування та/або інше сексуальне насильство може бути частиною геноциду, оскільки воно може становити діяння, що завдає серйозної шкоди фізичні або психічні травми членам цільової групи;
зґвалтування та/або інше сексуальне насильство може бути частиною переслідування та поневолення як злочинів проти людяності;
сексуальне насильство може бути частиною приниження людської гідності та нелюдського поводження як форми воєнних злочинів.

Кримінальне провадження в Україні

Кримінальна відповідальність за статтею 438 ККУ передбачає індивідуальну кримінальну відповідальність як безпосереднього виконавця, так і особи, яка віддала наказ про вчинення таких дій або з мовчазної згоди якої такі дії були вчинені.

Станом на дату написання статті розслідування випадків СНПК здійснюється слідчими Служби безпеки України та Національної поліції України під процесуальним керівництвом Управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини пов’язані із сексуальним насильством Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора України. Перевагами звернення до національної системи правосуддя для постраждалих від СНПК є можливість відносно швидко дочекатися розслідування та розгляду справи в суді. Однак, з іншого боку, виникають питання щодо якості таких розслідувань. Національна система пріоритезує швидкість розслідування через величезну кількість справ та бажання показати "результат" для потерпілих та міжнародних партнерів. Через це може страждати якість розслідувань, адже слідчі дії, збирання та перевірка доказів може відбуватись неналежним чином.

Робота з уцілілими від СНПК

Представляючи інтереси постраждалих від СНПК важливо пам’ятати, що це дуже травмуюча подія і вцілілі потребуватимуть суттєвої психологічної підтримки протягом досудового і судового провадження. Необхідно співпрацювати з психологом. Це також актуально й для представників постраждалих, якщо останні не висловлюють бажання звертатися до психологічної допомоги. Ще один важливий момент, для багатьох представників правоохоронних та судових органів ця категорія справ також нова і сталої сформульованої практики досі бракує, тому дуже важливо співпрацювати, щоб мінімізувати ретравматизацію потерпілих.

Ґвалтуючи українців, переважно жінок, російська сторона прагне таким чином деморалізувати збройні сили України, наголошуючи на тому, що вони не змогли захистити своє населення. Ще одним явищем, притаманним наслідкам сексуального насильства, є розкол суспільства. Психологи пояснюють це тим, що родичі, співгромадяни чи односельці людей, які пережили сексуальне насильство, намагаються "дистанціюватися" від тих, хто вижив, і навіть звинувачують їх у цьому. Таким чином суспільство, відчуваючи сором за ці "брудні" злочини, намагається "відмитися" від них і підкреслити, що вони ніколи б не стали жертвами такого ганебного злочину, що їхня гідність не порушена і так званий "сором" жертви не повинен їх стосуватися.

Сьогодні мало про це говориться, але існує проблема віктімблеймінгу потерпілих від СНПК та стигматизації. Тому ми рекомендуємо особам, що пережили СНПК звертатися за професійною допомогою психологів. Провини людей, що пережили СНПК у тому, що сталося немає. І про це слід пам’ятати всім, всьому суспільству. В Україні є достатньо громадських організацій та фондів, які співпрацюють з Офісом Генерального прокурора України і надають потерпілим (врятованим) психологічну допомогу, серед яких: ГО «Ла Страда – Україна», Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», UNFPA (Фонд ООН у галузі народонаселення) та інші. Зокрема, ГО «Ла Страда – Україна» у співпраці з Офісом Генерального прокурора України розробили та запустили чат-бот для постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною, де можна отримати необхідну інформацію. За партнерства UNFPA з Урядом України були відкриті Центри допомоги врятованим (https://www.help-platform.in.ua, https://ukraine.unfpa.org/uk/SRC, https://1547.ukc.gov.ua/dovidkova-informatsiya/tsentry-dopomogy-vryatovanym/) та онлайн-платформа «Аврора», спрямовані на підтримку потерпілих.

Що стосується правової частини питання, постраждалим від СНПК, які знайшли в собі сили почати процес розслідування, рекомендовано звернутися за адвокатським супроводом. Тим більше, що відповідно до Закону «Про безоплатну правову допомогу» потерпілі від кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості, катування або жорстокого поводження під час воєнних дій чи збройного конфлікту мають право отримати такі правничі послуги безкоштовно через центри безоплатної правової допомоги. Також правову допомогу можуть надавати громадські організації і благодійні фонди за запитом потерпілих (уцілілих).

Проміжні репарації

2 травня 2024 року було презентовано та впроваджено Пілотний проект з надання Невідкладних Проміжних Репарацій постраждалим від СНПК в Україні, за яким першим 500 особам, які звернулись за отриманням невідкладних проміжних репарацій і які були ідентифіковані як постраждалі від СНПК в період коли ще триває збройний конфлікт, було виплачено проміжні компенсації в розмірі по 3000,00 євро кожній особі.

Пілотний проект обмежував в праві на отримання невідкладних проміжних репарацій тільки військовополонених (на цивільних полонених це обмеження не поширюється), оскільки уряд України має інші засоби правового захисту для підтримки військовополонених.

20.11.2024 р. було прийнято Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій», який набере законної сили 18.06.2025 р. Цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері правового і соціального захисту осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій.

У вказаному Законі під терміном «сексуальне насильство, пов’язане із збройною агресією Російської Федерації проти України» розуміється сексуальне насильство, скоєне проти будь-якої особи у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України починаючи з 20 лютого 2014 року, включаючи зґвалтування, примусову вагітність, примусову стерилізацію, примусовий аборт, примушування до зайняття проституцією, сексуальну експлуатацію, примушування до статевого акту з третьою особою, примушування до споглядання статевого акту, сексуальне рабство, торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації, примусове обрізання, примусову кастрацію, каліцтво або вчинення насильницьких дій над статевими органами, примусове оголення сексуального характеру, будь-яку іншу форму сексуального насильства, а також погрози та спроби його вчинення.

Таким чином, потерпілі (уцілілі), які зазнали чи зазнають СНПК в період з 20.02.2014р. мають право на отримання статусу особи постраждалої від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та на отримання невідкладних проміжних репарацій з метою відновлення порушених прав таких осіб. Це включає в себе:

отримання інформації про свої права та можливості їх реалізації;
право на безоплатну реабілітацію незалежно від місця проживання та відповідно до потреб, що включає комплекс медичних, психосоціальних та інших заходів, спрямованих на відновлення фізичного і психологічного стану та соціальних функцій потерпілої особи;
право на отримання негайної грошової виплати;
право на безоплатну правову допомогу;
право на тимчасовий притулок у разі необхідності;
право на соціальні послуги.

Закон не обмежує військовополонених в отриманні ними статусу особи постраждалої від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та на отримання невідкладних проміжних репарацій.

Примітки

Zimbardo, Philip. 2007. The Lucifer Effect: Understanding How Good People Turn Evil; Askin, Kelly Dawn. 1997. War Crimes Against Women: Prosecution in International War Crimes Tribunals; United Nations Security Council Resolution 1820 (2008), URL: https://www.un.org/shestandsforpeace/content/united-nations-security-council-resolution-1820-2008-sres18202008.
Zimbardo, Philip. 2007. The Lucifer Effect: Understanding How Good People Turn Evil; Askin, Kelly Dawn. 1997. War Crimes Against Women: Prosecution in International War Crimes Tribunals.