Допит у порядку статті 225 КПК України: очікування та реальність

07.01.25
1 Липня, 2025

Доступні інструменти правосуддя та процес розгляду кримінальних проваджень набувають нових особливостей при їх втіленні на практиці у контексті дослідження наслідків збройного конфлікту на території України. Адвокати ULAG, представляючи інтереси потерпілих від воєнних злочинів, мають змогу досліджувати практичні виклики та виявляти проблеми, що виникають при розгляді справ щодо найтяжчих міжнародних злочинів.  У цьому матеріалі ми поділимось нашим досвідом проведення допиту свідка під час досудового розслідування перед слідчим суддею у порядку статті 225 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Фабула кейсу

З 2014 року в умовах збройного конфлікту поширились випадки насильницьких зникнень цивільних на окупованих територіях України. Частину осіб пізніше могли ідентифікували у незаконних місцях несвободи, із зафіксованими ознаками жорстокого поводження. Доля інших  досі залишається невідомою. Після повномасштабного вторгнення РФ з’явився додатковий ризик депортації затриманих на окупованих територіях до Росії.

В одному з таких кейсів у серпні 2023 року жінку затримали на окупованій території. Вона перестала виходити на зв’язок із рідними. Згодом, адвокатка ULAG вступила у цю справу на підставі договору про правову допомогу з рідними зниклої особи. У межах кримінального провадження було встановлено: жінку затримали невідомі особи, її утримували на окупованій території, а потім – депортували до РФ. Вона перебувала у місці несвободи без підтвердженого процесуального статусу.

Під час розслідування виникла необхідність у проведенні допиту свідка, яка утримувалась на території РФ та протягом кількох місяців перебувала разом із затриманою у одній камері. Після повернення з неволі вона погодилась надати свідчення, які могли допомогти встановити долі інших затриманих. Через критичний стан її здоров’я постала необхідність зберегти ці показання для подальшого використання. Адвокатка ULAG ініціювала проведення допиту свідка на етапі досудового розслідування у судовому засіданні.

Процедура за КПК України

Враховуючи те, що на етапі судового розгляду провадження суд беспосередньо досліджує зібрані докази, то допити потерпілих та свідків, проведені під час розслідування, за загальним правилом не будуть братись до уваги. Потерпілий або свідок мають бути викликані у судове засідання, а суд та сторони по справі отримають рівні можливості поставити власні запитання, щоб підтвердити встановлену під час розслідування інформацію. 

Порядок здійснення кримінального провадження передбачає у виключних випадках можливість провести допит на етапі досудового розслідування у судовому засіданні згідно зі статтею 225 КПК України. Таке рішення приймається якщо є небезпека для життя та здоров’я свідка, або через наявність у нього тяжкої хвороби – тобто причин, які можуть вплинути у майбутньому на участь свідка у суді. У такому разі допит проводиться слідчим суддею у присутності сторони обвинувачення. Участь сторони захисту може бути необов’язковою, якщо у провадженні не було повідомлено про підозру. 

Не дивлячись на те, що при судовому розгляді справи такі показання можуть бути безпосередньо досліджені судом, це не відміняє права суду викликати свідка для уточнення інформації, наданої на етапі досудового розслідування. На практиці також виникає критика цього механізму щодо неможливості для сторони захисту поставити запитання свідку.

Час допиту

Очікування: Одним з ключових прав постраждалої особи у кримінальному процесі є право бути почутим. Його реалізація полягає не тільки у можливості надати інформацію, яка може бути відома такій особі та є важливою для розслідування, але й застосування належних механізмів органами правосуддя, які мають зафіксувати ці дані у передбаченому процесуальному порядку.

Практика: У згаданій справі при призначенні допиту свідка судом було заплановано засідання тривалістю одну годину. Подібне планування виправдане загальним графіком роботи суддів та їх завантаженістю провадженнями. При цьому судді змушені завчасно планувати власні графіки, тому на практиці сторонам доводиться підлаштовуватись під запропоновані дати та умови судом.

В результаті виявилось, що години для подібного допиту недостатньо для того, щоб отримати всю необхідну інформацію від свідка у кримінальному провадженні. Суддя дратувався, оскільки питань до свідка досить багато і відповідно значні обсяги інформації, яку сторона обвинувачення очікує отримати під час допиту. Суддя підганяв прокурора та свідка, робив зауваження прокурору. Все судове засідання, в результаті, відбувалось досить напружено, що також негативно впливало на стан свідка. 

Водночас завантаженість суддів не дозволяє їм виділити більше часу для проведення таких засідань. На відміну від органів слідства та прокуратури, які системно працюють з одним провадженням, перевіряють факти та мають ідентифікувати винних осіб, судді є більш сфокусовані на встановленні вини конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення. Тому нереалістично очікувати, що суддя зможе витратити 4-5 годин свого робочого дня тільки на проведення одного допиту свідка, як це може запланувати слідчий або прокурор. 

Фокус допиту

Очікування: Характер найтяжчих міжнародних злочинів вимагає фіксації та доказування не тільки безпосереднього факту, але й контексту збройного конфлікту (щодо воєнних злочинів) і проявів масштабної системної політики по їх вчиненю (щодо злочинів проти людяності). Одним з основних джерел інформації є свідчення постраждалих та очевидців, які дозволяють встановити хронологію, місця вчинення злочинів, ідентифікувати можливих виконавців.

Практика: Запланований допит свідка передбачав, що врезультаті його проведення можна буде отримати загальну інформацію, яка буде корисною для розслідування та дозволить встановити контекст подій. Натомість хід допиту зводився тільки до ідентифікації ймовірних суб’єктів вчинення злочину, що значно обмежило зміст пояснень свідка. Суддя обмежував питання прокурора щодо загальних фактів, вважаючи ці обставини неважливими.

Однією з ключових особливостей кримінальних проваджень щодо наслідків збройного конфлікту є те, що вони охоплюють значні масштаби порушень, велику кількість потерпілих та тривалі події. Тому потерпілі у кримінальних проваджень щодо правопорушень, вчинених проти них, можуть також виступати свідками у інших провадженнях щодо фактів вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людяності, а також злочинів проти основ національної безпеки. Відповідно, у кожному окремому розслідуванні буде важлива інформація, яку можуть надати свідки, зокрема, про місця несвободи, долю інших затриманих, потенційних виконавців злочинів. 

Натомість на практиці потерпілі та свідки вимушені бути активними учасниками всіх проваджень, де інформація від них може бути корисною та сторона обвинувачення їх залучає до розгляду. Проведення їх допиту у одному з таких розслідувань не гарантує того, що особу не буде викликано знову вже у межах інших розслідувань чи особі не доведеться свідчити у судових засіданнях в різних кримінальних провадженнях.  Важливо оптимізувати процес доказування та зменшити навантаження на свідків, щоб уникати багаторазових допитів у різних справах.

Робота зі свідком

Очікування: Ключовим принципом у роботі з постраждалими від найтяжчих міжнародних злочинів є підхід, орієнтований на потерпілих. Його реалізація вимагає, у тому числі, захищати права постраждалих на безпеку, фізичну та психічну недоторканність, а також вживати заходів для мінімізації ризику повторної травматизації протягом усього періоду розслідування та судового розгляду. Відповідно на практиці учасники кримінального провадження мають забезпечувати його дотримання та проявляти повагу до постраждалої особи. 

Практика: У вказаній справі на свідка негативно вплинула напружена комунікація як між учасниками кримінального провадження під час судового засідання, так і формулювання питань, які ставив суддя під час проведення допиту. Після завершення засідання у свідка виникло відчуття, ніби її історію не було почуто, а розповідь була неважливою для розслідування та встановлення інформації щодо осіб, які перебували разом з нею у місці несвободи.

Комунікація з потерпілими та свідками від найтяжчих міжнародних злочинів потребує застосування окремих підходів при взаємодії з ними учасників кримінального провадження. Важливо, щоб на всіх етапах взаємодії з такою особою застосовувався підхід орієнтований на потерпілих, оскільки так можна зробити процес правосуддя менш травматичним для осіб, які пережили негативний досвід. Крім того, що потерпілі та свідки можуть не розуміти всі тонкощі кримінального провадження та процесів, до яких вони можуть бути залучені, кожен допит та розповідь про події, які пережили особи, змушують їх повертатись до травматичних подій. При цьому критично важливо, щоб досвід взаємодії потерпілого чи свідка з учасниками кримінального провадження не залишав у таких осіб відчуття знецінення їх досвіду, бо у подальшому особа може взагалі відмовитись брати участь у процесуальних діях.

Висновки

Ефективність кримінального провадження визначається не лише якістю нормативно-правового регулювання, а й тим, як обрані механізми працюють на практиці — особливо у справах, що стосуються найтяжчих міжнародних злочинів. Такі провадження вимагають не лише правових інструментів, а й уваги до досвіду самих потерпілих.

Допит потерпілих або свідків у судовому засіданні на етапі досудового розслідування — інструмент, який, з одного боку, дозволяє зафіксувати показання на майбутнє, з іншого — допомагає уникнути повторних травматичних допитів. Але на практиці досвід ULAG показує, що для розслідування воєнних злочинів цей інструмент може бути неефективним.

Практика проведення допитів потерпілих та свідків у судовому засіданні під час досудового розслідування у порядку статті 225 КПК України сформувалась у провадженнях щодо одного факту кримінального правопорушення, де переважно було ідентифіковано суб’єкта вчинення злочину. Натомість щодо наслідків війни застосування такої процедури вимагає, у першу чергу, достатнього часу від всіх учасників провадження, щоб можна було відтворити загальну картину подій, що відбувались з потерпілим та свідком. Також проблемою є те, що результат такого допиту фактично неможливо використати у іншому кримінальному провадженні, де показання потерпілого чи свідка можуть бути корисними.  

Наш досвід показує, наскільки важливо не просто говорити про підхід, орієнтований на потерпілих, а й закріплювати його на рівні законодавства. Міжнародні стандарти, які визначають зміст цього підходу, спрямовані на створення комфортних умов для участі постраждалих у тривалих процесах правосуддя. Наступним важливим кроком у цьому напрямі для національної системи буде не тільки зміна законодавчих норм, а й переосмислення підходів у практиці — через навчання, обмін досвідом і впровадження нових стандартів.