Злочини проти людяності: перспективи кваліфікації наслідків війни в Україні

Масштабні наслідки збройного конфлікту на території України з 2014 року залишають щораз більше відкритих питань щодо того, як ефективно їх оцінити крізь призму процесів правосуддя. Воєнні злочини залишалися основною можливістю для правової кваліфікації діянь на національному рівні. Водночас Міжнародний кримінальний суд наголошує на потенційних злочинах проти людяності, зокрема щодо фактів переслідувань та застосування тортур на території окупованого Криму з 2014 року чи негуманних актів у вигляді системних обстрілів після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році. Включення у 2024 році статті 442-1 “Злочини проти людяності” до Кримінального кодексу України не тільки відкрило новий фокус для кваліфікації діянь на національному рівні, а й створило можливість врахувати оцінки різних міжнародних механізмів та організацій у процесах здійснення правосуддя.

Катування на окупованих територіях як вияв системної політики

З 2014 року, починаючи з окупації Кримського півострова, міжнародні та неурядові організації фіксують факти затримання цивільних осіб, подальшого застосування тортур щодо них та інших форм жорстокого поводження. Ця практика продовжилася і розвинулася на територіях окремих районів Донецької та Луганської областей, підконтрольних самопроголошеним “Л/ДНР”, функціонування яких є також відповідальністю РФ. Уже після повномасштабного вторгнення РФ на територію України подібні факти спостерігалися на підконтрольних їй у 2022 році територіях Київської, Чернігівської, Сумської областей, а також на окупованих територіях Харківської, Запорізької та Херсонської областей.

Скрізь практика поводження із затриманими цивільними мала досить схожий характер. Масово створювалися місця несвободи, що розміщувалися в будівлях державних установ, школах, підвалах, а також у приватних будинках. Поступово, з тривалістю окупації, зростала кількість затримань цивільних осіб під різними приводами:

• активна проукраїнська позиція (у тому числі висловлена онлайн чи в приватних розмовах);
  
• використання українських онлайн-ресурсів, ЗМІ та інших порталів;
  
• ймовірні контакти з українськими військовими та спеціальними службами;
  
• банківські транзакції на підтримку Збройних Сил України;
  
• використання українських національних символів (у тому числі на електронних пристроях);
  
• участь у проукраїнських мітингах та демонстраціях;
  
• проживання або перебування поблизу об’єктів дислокації російських військ;
  
• відсутність ідентифікаційних документів;
  
• використання української мови;
  
• відмова співпрацювати з органами окупаційної влади чи військовими тощо.
  

Причини таких затримань могли бути різними, тому важко надати їх вичерпний перелік. Водночас на всіх окупованих територіях простежується загальна тенденція: мішенню ставали особи, які не підтримували режим окупації та мали проукраїнські погляди.

Надалі практично всі затримані піддавалися катуванням чи іншим формам жорстокого поводження. До постраждалих застосовували фізичне насильство в різних формах, здійснювали психологічний тиск, траплялися випадки сексуального насильства. А загальні умови утримання можуть бути кваліфіковані як нелюдські й такі, що принижують гідність.

Якщо проаналізувати події в різних незаконних місцях несвободи, то часто фіксується повторення схожих методів катувань, поводження з постраждалими, приводів для затримання. Подібні практики, зафіксовані у Херсонській області, мали місце і в Харківській області на початку повномасштабного вторгнення 2022 року, а також у Донецькій та Луганській областях із 2014 року. Це свідчить про формування патернів поведінки — організованого підходу чи політики, яка системно реалізовується.

Злочини проти людяності: досвід Сирії

Міжнародна прецедентна практика містить досить детальну оцінку фактів незаконних затримань та жорстокого поводження з цивільними особами в умовах збройного конфлікту. Проте для оцінки подій на території України особливої уваги заслуговують справи щодо ситуації в Сирії, які розглядалися німецькими судами в межах принципу універсальної юрисдикції.

У січні 2022 року німецький суд визнав винним полковника Анвара Раслана у вчиненні злочинів проти людяності в Сирії та засудив його до довічного ув’язнення. Він був відповідальним за проведення операцій у в’язниці Аль-Хатіб у Дамаску, де утримувалися цивільні, які виступали проти правлячого режиму. Обвинувачення Раслана, серед іншого, включало 27 вбивств, 3 факти зґвалтувань та катування близько 4000 ув’язнених протягом 2011–2012 років.

Щонайменше з 2011 року сирійський режим активно переслідував осіб за опозиційну позицію проти уряду. Залучення розвідувальних служб було спрямоване на зупинення протестного руху та залякування цивільного населення. Частиною реалізації цієї політики стала організована урядом система місць несвободи, де розміщували затриманих і застосовували до них жорстоке поводження.

У 2011 році Федеральна прокуратура Німеччини розпочала розслідування злочинів, скоєних на території Сирії, реалізуючи принцип універсальної юрисдикції. У межах справи, зокрема, збиралися свідчення постраждалих від незаконних затримань, катувань, сексуального насильства та інших форм жорстокого поводження у в’язниці Аль-Хатіб.

У 2019 році Раслана було затримано на території Німеччини після того, як він успішно отримав притулок, і передано до суду. Також цього року було затримано Ейяда Аль-Харіба, який разом із Расланом працював у Сирійській генеральній розвідці, а саме у відділенні 251, що відповідало за район Дамаска. Під час процесу проти нього Ейяд дав свідчення проти Раслана, який був офіцером і займав вищу посаду у службі розвідки.

Процеси проти Ейяда Аль-Харіба та Анвара Раслана отримали значний розголос серед міжнародної спільноти. По-перше, ці справи стали першими прикладами реального здійснення правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів, скоєних на території Сирії. Значна кількість біженців у Європі створила запит до дій міжнародної спільноти. Таким чином у Німеччині опинилися не лише постраждалі, а й з’явилася можливість ідентифікувати та затримати виконавців.

По-друге, кваліфікація масштабних порушень проти цивільних як злочинів проти людяності стала підтвердженням системної політики уряду, спрямованої на переслідування громадян за їхні погляди та активну позицію. Підходи до затримань, створення розгалуженої системи місць несвободи, підтримуваної урядом, та застосування різних методів жорстокого поводження задля залякування — усі ці фактори демонструють прояв організованої політики й масштабних злочинів.

Уроки для України

Кожен прецедент, що стосується найтяжчих міжнародних злочинів, може не лише стати важливою частиною забезпечення справедливості щодо конкретної ситуації, а й вплинути на міжнародне правосуддя загалом. За 11 років збройного конфлікту на території України різні задокументовані факти порушень розглядаються крізь призму кваліфікації таких злочинів та сформованої прецедентної практики. Досвід Сирії слід розглядати як можливість зробити висновки та використати їх у процесах правосуддя щодо подій в Україні.

Кожна історія постраждалого має значення. Свідчення постраждалих і очевидців залишаються одним із головних джерел інформації про масштабні злочини, скоєні в умовах конфлікту. Деталі причин затримань, особливості поводження, методи катувань і умови утримання — усі ці обставини здатні сформувати повну картину подій на окремій території як частину пазлу. Чим повніше процес правосуддя відтворить ці події, тим більше можливостей з’явиться для їх правової оцінки.

Злочини проти людяності залишаються перспективною кваліфікацією діянь. За 11 років конфлікту можливість їхньої кваліфікації в Україні залишається малодослідженою сферою. Попри обмеження національного законодавства, зі зростанням кількості свідчень та історій постраждалих зростає й увага міжнародних механізмів до оцінки фактів як злочинів проти людяності. Затримання й жорстоке поводження з цивільними на окупованих територіях може стати одним із прикладів масштабних злочинів, для яких така правова кваліфікація дає змогу врахувати міжнародну практику й оцінити політику РФ щодо України до і після 2022 року.

Системні факти мають значення не лише для правової кваліфікації діянь, а й для відновлення справедливості щодо окремих порушень. Масштаби скоєних порушень під час збройного конфлікту в Україні унеможливлюють розгляд кожного індивідуального злочину. Жоден механізм правосуддя не здатен упоратися з таким навантаженням, особливо на національному рівні. Натомість дослідження встановлених патернів порушень, проявів системної політики навіть на окремих прикладах дозволяє не лише розглянути конкретні історії, а й відповісти на питання, чому це відбулося, хто це спланував і як реалізував масштабну практику переслідування цивільних на окупованих територіях.