Вирок за сексуальне насильство під час війни: реалії розслідування на практиці

Вступ

Дванадцять років позбавлення волі військовому російської армії та відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн потерпілій від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Так завершився розгляд однієї зі справ щодо факту сексуального насильства, пов’язаного зі збройним конфліктом (далі - СНПК), де інтереси потерпілої представляла адвокатка ULAG. Попри значну увагу до таких злочинів протягом останніх років, їх розслідування залишається складним як для національної системи правосуддя, так і для постраждалих. 

Виклики, які виникають на різних етапах кримінального провадження, привертають увагу до необхідності не тільки притягати винних до відповідальності, а й повноцінно захищати права потерпілих у процесі. Досвід роботи у межах цього провадження показує, як на практиці реалізується підхід, орієнтований на потерпілих, та які проблеми залишаються з його впровадженням.

Факт СНПК 

На початку квітня 2022 року військовослужбовці збройних сил РФ взяли під повний контроль ряд населених пунктів Херсонської області, де на той час перебувало цивільне населення. Вони розмістили на цій території бойову техніку, безперешкодно пересувалися вулицями, користувалися майном місцевих жителів та систематично залякували їх, контролювали їх переміщення у межах населеного пункту, проводили рейди по домоволодіннях, щоб повністю підкорити жителів своїм наказам. 

Після звільнення території від влади РФ, місцеві жителі повідомляли про численні факти вчинення проти них ймовірних воєнних злочинів військовими РФ. Одним з таких випадків стало зґвалтування місцевої цивільної дівчини, яка згодом знайшла в собі сили та звернулась за правовою допомогою до ULAG. 

Кримінальне провадження було зареєстровано у 2022 році. За цей період у межах розслідування було ідентифіковано підозрюваного російського військового і справа проти нього була передана до суду, де розглядалась за його відсутності (in absentia).14 січня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області виніс вирок. 

Досвід адвокаток ULAG у  цій сенситивній справі показав важливість комплексного підходу, який враховує потреби та інтереси потерпілих. Він допомагає запобігти повторній травматизації під час правосуддя та забезпечити всебічну допомогу постраждалим

Робота адвоката потерпілої є не лише способом донести її голос у процесі, а й впливає на ефективність кримінального провадження. Саме тому ULAG, зокрема у цій справі, залучає міжнародних адвокатів з досвідом роботи з потерпілими від СНПК в інших країнах для менторської підтримки українських колег. Досвід цього провадження дає змогу проаналізувати, чи може національна система правосуддя України ефективно використовувати досвід інших постраждалих від війни країн, застосовуючи найкращі практики комунікації та супроводу слідчих дій і судових засідань.

Підхід, орієнтований на потерпілу: як це має працювати у кримінальному провадженні

У випадках сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, ключовим принципом ефективного розслідування є підхід, орієнтований на потерпілу особу. Цей практичний інструмент допомагає зменшити ризик повторної травматизації, підвищити довіру в комунікації з правоохоронними органами та забезпечити належний збір доказів.

Застосування цього підходу означає, що інтереси, гідність, безпека та психоемоційний стан потерпілої мають бути в центрі уваги на кожному етапі кримінального провадження. Він передбачає: інформовану згоду та контроль потерпілої; чутливу комунікацію й умови допиту; мінімізацію повторної травматизації; психологічну підтримку на всіх етапах; безпеку потерпілої; її участь у прийнятті рішень; етичне ставлення та уникнення стигматизуючої лексики.

Оскільки потерпілі зазвичай не мають досвіду участі у процесах правосуддя, іноді, вони можуть не розуміти їх правил та того, що на них чекає. Саме представнику потерпілих важливо належно інформувати їх і підтримувати постійний зв'язок протягом усього кримінального провадження. Потерпіла має розуміти своє право відкликати згоду на участь у слідчих діях та подальшому процесі на будь-якому етапі або ініціювати зміну процедур чи форми участі, враховуючи свій психологічний стан або інші обставини.

Національне законодавство України повинно не лише формально закріплювати права потерпілих з урахуванням цього підходу, але й забезпечувати ефективні механізми їхньої реалізації. Головна увага на етапі досудового розслідування зосереджена на роботі слідчих та прокурорів, їхній взаємодії з постраждалими. Однак, через реалії війни та велику кількість кримінальних проваджень щодо злочинів, пов'язаних зі збройним конфліктом, правоохоронні органи часто не можуть забезпечити належну комунікацію та інформування потерпілих. У результаті потерпілі можуть відчувати, що їхні справи не є пріоритетними, а слідчі дії не проводяться.

Більшість проваджень здійснюються на місцях, тому навантаження на регіональні органи слідства, прокуратури та суду є найбільшим. Практика показує, що сьогодні серед слідчих та прокурорів цієї ланки спостерігається формальне ставлення до нових методик, недостатнє розуміння необхідності їх застосування та зв'язку між національним кримінальним процесуальним законодавством і нормами міжнародного права. На нашу думку, важливо звернути увагу на окремі приклади з вказаного кримінального провадження та їхній вплив на ефективність процесу.

Коректна кваліфікація правопорушення

Наразі Кримінальний кодекс у статті 438 містить лише бланкетне посилання на норми міжнародного права, що спричиняє відсутність розуміння підстав та процедури їх застосування поряд із національним законодавством. Проте, норми МГП є частиною національного законодавства, і з метою їх ефективного застосування на сьогодні необхідно чітко деталізувати склад злочину «сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом» у статті 438 Кримінального кодексу України. Сучасне формулювання цієї статті не містить чіткої кваліфікації діянь, які підпадають під цей злочин, як це відображено зокрема в Римському статуті.

Допит потерпілої та ризики, пов’язані з ним

Допит потерпілої є основним джерелом інформації у розслідуванні справ про СНПК. Однак складність таких справ робить неприйнятною поширену практику проведення множинних допитів потерпілих. Тому слідчі органи повинні планувати розслідування, враховуючи баланс між захистом потерпілої від повторної травми та правами обвинуваченого. Важливо також пам'ятати про необхідність безпосереднього дослідження доказів судом, що передбачає активну участь потерпілої у судовому процесі.

Прикладом є випадок, коли слідчий проводив тривалі допити потерпілої у звичайному кабінеті без психолога та підготовки. Питання часто повторювалися і мали звинувачувальний характер, що призвело до тяжкого емоційного стану потерпілої та її відмови від подальшої участі. У таких випадках слідчі часто вважають, що "особливі процедури" не потрібні, оскільки вони діють "відповідно до законодавства".

У цій справі було використано у судовому засіданні відеозапис допиту потерпілої, зроблений на етапі досудового розслідування у порядку статті 225. Це допомогло запобігти повторній травматизації потерпілої, яка могла бути спричинена необхідністю розповідати про травматичний досвід в залі суду за участі сторонніх осіб. 

Повторний допит потерпілої від СНПК у суді може завдати додаткових страждань, особливо у справах про насильство чи приниження. Тому важливо проводити допит у максимально безпечному та контрольованому середовищі з необхідними учасниками: суддею, слідчим, захисником та, за потреби, психологом. Також важливо, щоб первинний допит був інформативним і давав повне розуміння подій, інакше на суді виникне потреба в уточненні інформації з урахуванням позицій усіх учасників.

Реалізація прав потерпілої

Потерпіла не була належним чином поінформована про свої права у процесі, зокрема на правову допомогу, присутність адвоката, участь психолога, подачу цивільного позову та інші. Їй формально вручили для підпису протокол допиту та пам’ятку про права потерпілої. Проте, роз’яснення цих прав у зрозумілій формі, з поясненням способів їхньої реалізації, не було проведено.. 

Потерпілі від СНПК часто переживають глибоку і тривалу психологічну травму. В умовах кримінального провадження це може впливати на їхню здатність брати участь у процесі, приймати послідовні рішення та взаємодіяти з представниками системи правосуддя. На практиці це може проявлятися у відмові від участі, зміні рішень, уникненні зустрічей або, навпаки, у раптовій активній участі, що не має стабільної емоційної основи. Наприклад, потерпіла, яка попередньо погодилася надати свідчення, може за кілька днів до допиту відмовитися. Причиною може бути не зміна позиції, а емоційне перевантаження або тригерна реакція на певний елемент процесу. 

Відмова потерпілої від участі в кримінальному провадженні через психологічну травму ускладнює встановлення обставин справи та може суттєво вплинути на повноту доказової бази. Для потерпілої така відмова часто є наслідком повторної травматизації, втрати довіри до правоохоронних органів і загострення посттравматичних розладів. Крім того, це позбавляє її можливості бути почутою, отримати визнання факту порушення її прав та доступу до механізмів відновлення.

Ці ситуації не можна сприймати як ознаку нещирості чи бажання нашкодити перебігу справи. Це — частина процесу внутрішнього відновлення та подолання наслідків травми. Представники потерпілих повинні бути готовими до цього й працювати з урахуванням принципів чутливого до травми підходу, який міжнародна практика визнає ключовим у роботі з особами, які пережили сексуальне насильство.

Водночас, органи правосуддя мають застосовувати дієві механізми в межах кримінального провадження, спрямовані на підтримку стабільної участі потерпілих у процесі, а інструменти для цього мають бути закріплені на законодавчому рівні. У протилежному випадку це може створити ризик безкарності, відсутності притягнення до відповідальності та справедливих вироків суду.

Залучення допомоги психологів

Психологічний стан після травми є важливим викликом для потерпілих у правосудді. Окрім первинної травми, процедури правосуддя (слідчі дії, допити, судові засідання) спричиняють додатковий стрес, тому необхідний кваліфікований психологічний супровід.

Незважаючи на актуальність питання та наявність значної кількості психологів, існують суттєві недоліки державного регулювання цієї сфери. Зокрема, відсутнє або застаріле законодавство щодо кваліфікації психологів та реєстру сертифікованих фахівців. Також недостатньо врегульовано їхній статус, права та обов'язки у кримінальних провадженнях. Це ускладнює якісну роботу з потерпіли

Наприклад, під час підготовки до допиту потерпілої, чиї інтереси ми представляли, залучений до справи психолог для надання підтримки, втрутився у роботу адвоката та слідчих, задавав питання щодо обставин справи, коментував стратегію представництва інтересів потерпілої та висловлював власну думку про поведінку клієнтки. Таким чином він не дотримувався принципів етичного спілкування, конфіденційності, невтручання в роботу адвоката та прокурора, процедури комунікації між учасниками процесу. Згодом він передав окремі деталі цієї розмови слідчому, мотивуючи це «потребою захисту потерпілої». Це підірвало довіру потерпілої до учасників процесу і змусило її відмовитись від подальшої участі в допитах. Цей випадок ілюструє, як відсутність чіткого правового статусу психологів може зашкодити потерпілим та розслідуванню.

Такі прогалини призводять до залучення некваліфікованих фахівців, порушення етики, розповсюдження конфіденційних даних та втручання в роботу інших учасників процесу.

Потреба у налагодженні ефективної співпраці

Конкуренція в українському правозахисному середовищі між організаціями за представництво потерпілих від СНПК часто призводить до негативних наслідків. Неетичні підходи перехоплення клієнта в цій справ спричинили відмову потерпілої давати важливі свідчення під час судового процесу, що вплинуло на якість розгляду справи.

Замість об'єднання зусиль для комплексного захисту постраждалих, організації змагаються за справи, донорські ресурси та публічність. Це шкодить ефективності правозахисної роботи та самим потерпілим, які потребують підтримки й справедливості. Важливо визнати, що справжній фокус має бути не на організаційних досягненнях, а на гідності, безпеці та відновленні людей, які пережили насильство.

Для ефективної допомоги необхідно налагодити тісну співпрацю між профільними організаціями з чіткими механізмами перенаправлення. Це вимагає створення реєстру кваліфікованих фахівців та регламентованих процедур. Важливо дотримуватись єдиних стандартів: орієнтації на потерпілих, принципу "не нашкодь" та забезпечення конфіденційності.

Системною проблемою є хаотичне перенаправлення потерпілих між державними структурами та громадськими організаціями без узгодженого плану. Це призводить до дублювання запитів і зниження довіри. У більшості областей відсутні єдині інструкції щодо перенаправлення з дотриманням конфіденційності. Саме тому необхідно визначити та закріпити функцію створення та контролю або координації системи перенаправлення за конкретним державним органом. 

Координаційний центр підтримки потерпілих при ОГП має функції перенаправлення потерпілих. З досвіду клієнтів ULAG, допомога Центру потребує доопрацювання з метою уникнення перенаправлення до непрофільних організацій та забезпечення супроводу клієнта та збір зворотнього зв’язку.

Перспектива виконання вироку

Відсутність ефективного виконання вироків та складнощі з відшкодуванням моральної шкоди перешкоджають відновленню справедливості для потерпілих від насильства. Наразі українське законодавство не має автоматичної компенсації для потерпілих від воєнних злочинів, тому потрібні юридичні механізми: цивільний позов, ЄСПЛ аббо у рамках майбутніх міждержавних механізмів (наприклад, гібридного механізму або трибуналу щодо агресії РФ проти України). Проте через відмову Росії від виплат за рішеннями міжнародних судів, шанси на компенсацію зараз мінімальні, хоча ці рішення створюють прецеденти для майбутнього.

Станом на 2025 рік РФ не визнає юрисдикцію українських судів щодо воєнних злочинів своїх військових, не екстрадує своїх громадян та не співпрацює з Інтерпол. Отже, екстрадиція злочинців наразі неможлива, проте їх оголошують у міжнародний розшук. В умовах війни виконання вироків щодо громадян РФ також ускладнюється відсутністю механізмів передачі осіб та згоди на виконання вироків міжнародними структурами.

Рекомендації

Для покращення ситуації необхідно розробити та впровадити зміни до кримінального законодавства, які детально регламентуватимуть застосування міжнародних стандартів у провадженнях щодо СНПК. Паралельно варто запровадити систему державної сертифікації та реєстрації психологів, які працюють із потерпілими від СНПК, та розробити чіткі правила і протоколи для фахівців, залучених до кримінального провадження.

Важливим напрямом реформування є удосконалення механізмів заочного правосуддя для забезпечення більшої ефективності вироків та гарантування справедливої сатисфакції для потерпілих. Не менш важливим є запровадження обов'язкових програм навчання для слідчих, прокурорів та суддів щодо етичної комунікації з потерпілими від СНПК, що дозволить мінімізувати вторинну травматизацію та підвищити ефективність розслідування цієї категорії злочинів.