Міжнародні механізми відновлення прав та інтересів постраждалих

04.29.25

29 Квітня, 2025

Катерина Ілікчієва та Кейт Левін

Універсальна юрисдикція

Найтяжчі міжнародні злочини, до яких відноситься СНПК, можуть розслідуватися країнами, навіть якщо злочин було вчинено не на їхній території та не їхніми громадянами. Таке розслідування можливе за принципом універсальної юрисдикції (УЮ) та за умови, що країна передбачає таку процедуру у своєму внутрішньому законодавстві. Сьогодні низка країн, серед яких Німеччина, Литва, Іспанія, Швеція, розпочали кримінальні розслідування за фактами найтяжчих злочинів, скоєних російськими військовими на території України. Українська правова консультативна разом із організацією European Center for Constitutional and Human Rights подали яка подала до німецької прокуратури заяву від імені громадянки України про вчинення воєнних злочинів, включаючи сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом. Фонд Клуні за справедливість подав скаргу до австрійської прокуратури щодо сексуального насильства, вчиненого російськими військовослужбовцями, а також скаргу до німецької прокуратури щодо низки скарг, у тому числі щодо сексуального насильства.

Для України використання цього механізму дозволяє, зокрема, подавати справи щодо злочинів, які національна система наразі не може ефективно розслідувати та переслідувати через обмеження, як-то брак законодавчої рамки або експертизи (наприклад, командна відповідальність та злочини проти людяності, зокрема вчинені до прийняття закону “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв'язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього“ 09.10.2024 року) Водночас, застосування принципу на практиці УЮ, зокрема в контексті війни в Україні, пов’язане з низкою обмежень та особливостей.

У різних країнах передбачені різні умови застосування УЮ, як-то вимоги щодо перебування або юридичних підстав на проживання підозрюваного; криміналізація діяння як в країні, де планується відкриття провадження, так і в країні, де було вчинено злочин; принцип субсидіарності; дискреція прокурора у рішенні щодо відкриття провадження та інше. Законодавство деяких держав обмежується лише можливістю розслідування злочинів, де постраждалими є їхні громадяни.

На ефективність УЮ також впливає досвід держав у веденні таких справ та наявність достатнього ресурсу в системі правосуддя. Наприклад, Швеція, Німеччина чи Франція мають значний досвід, законодавство і, відповідно, сформовану практику. Водночас, країнам як-от Польща чи Литва, які також заявляли про намір проводити розслідування по злочинах вчинених в Україні, дотепер бракує досвіду та інституційної рамки для якісного застосування УЮ на практиці.

Зрештою, провадження за принципом універсальної юрисдикції є перспективним механізмом, однак його потенціал в контексті війни РФ проти України залишається нереалізованим. Держави здебільшого ведуть структурні розслідування, обмежуючись збиранням доказів або ж відкривають провадження переважно по злочинах проти своїх громадян. А також виправдовують брак активності тим, що УЮ застосовується субсидіарно і комплементарно до інших механізмів, як-то національні провадження в Україні або розслідування МКС.Одним із прикладів недостатньої готовності застосовувати УЮ є вищезгадана заява, яку ULAG разом з ECCHR подали до прокуратури Німеччини. Прокурор відмовив у відкритті індивідуальної справи, долучивши інформацію до структурного розслідування через те, що не бачить додаткової цінності у відкритті провадження поряд із тими, що відбуваються в Україні, а також з огляду на те, що підозрювані навряд опиняться на території Німеччини.

Міжнародний кримінальний суд

21 серпня 2024 року було прийнято Закон України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», який набрав чинності 24.10.2024р. Після подання двох заяв про визнання юрисдикції з боку України в 2014 та 2015 роках, Міжнародний Кримінальний Суд (МКС) має юрисдикцію щодо подій в Україні, починаючи з 21 листопада 2013 року. У 2022 році Прокурор Міжнародного кримінального суду розпочав розслідування щодо ситуації в Україні після звернення 39 країн-учасниць Римського статуту.

Однак, відповідно до Римського статуту, МКС діє за принципом комплементарності, що означає, що він доповнює національні та інші системи правосуддя і не є основним судом, який розглядатиме весь масив кримінальних проваджень. МКС зосередиться на розслідуванні та притягненні до відповідальності вузького кола представників, переважно середньої та вищої ланки. Тому, якщо розглядати МКС як інструмент захисту та відновлення права конкретної особи, він не є найдоступнішим інструментом для таких справ. Зокрема з огляду на те, що Суд самостійно визначає пріоритети розслідування в межах своєї юрисдикції і не передбачає процедури відкритого подання індивідуальних скарг.

Станом на січень 2025 року, МКС видав 6 ордерів на арешт, що стосуються незаконного переміщення та депортації дітей, а також обстрілів цивільної та енергетичної інфраструктури з боку РФ.

Міжнародні механізми захисту прав людини

Постраждалі від сексуального насильства в умовах повномасштабної війни Росії проти України мають право подати скаргу проти Росії за фактом такого насильства до двох міжнародних механізмів захисту прав людини: Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) (розташований у Страсбурзі) та Комітету Організації Об'єднаних Націй з ліквідації дискримінації щодо жінок (далі - Комітет CEDAW) (розташований у Женеві). Скарги на сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, можна також подавати до Комітету ООН з прав людини та Комітету ООН проти катувань (також розташований у Женеві). Нижче ми розглянемо конкретні ролі та повноваження цих механізмів, а також те, як вони можуть розглядати скарги на сексуальне насильство в умовах війни Росії проти України.

Подання скарги до будь-якого з цих міжнародних механізмів захисту прав людини дозволяє жертвам і постраждалим вимагати від Росії юридичної відповідальності за порушення їхніх прав людини внаслідок актів сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, а також за неспроможність російської влади розслідувати, переслідувати і карати за ці акти. Цей вид юридичної відповідальності випливає з підписання Росією основоположних міжнародних договорів, за дотриманням яких ці органи здійснюють нагляд (наприклад, Європейської конвенції з прав людини - "ЄКПЛ" і Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок - "Конвенція CEDAW").

Скарга до Європейського суду або Комітету CEDAW на сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, відрізняється від вимоги притягнення до кримінальної відповідальності окремих осіб, які вчинили таке насильство. Засоби правового захисту, які зазвичай вимагаються за допомогою цих міжнародних скарг з прав людини, включають, наприклад, визнання факту порушення прав людини (незалежним міжнародним органом), присудження грошової компенсації або рекомендації державним органам влади присудити компенсацію, а також інші можливі рекомендації щодо дій, які держава повинна вжити для запобігання насильству і забезпечення притягнення винних до відповідальності в ході внутрішніх розслідувань.

Хоча випадки сексуального насильства, скоєні російськими силами проти жінок і дівчат, а також чоловіків та хлопчиків в Україні, здебільшого відбуваються на українській території, включно з окупованими (або раніше окупованими) Росією територіями, можна стверджувати, що Росія несе відповідальність за ці дії та неадекватну реакцію російської влади, завдяки усталеній правовій доктрині екстериторіальної юрисдикції. Відповідно до цієї доктрини, Росія може бути визнана відповідальною за дії своїх державних агентів (наприклад, Збройних сил Росії та членів незаконних військових формувань, які беруть участь у війні на підтримку Росії), вчинені за межами її суверенної території, наприклад, коли окремі жертви перебували під владою і контролем російських державних агентів. В обставинах сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, як правило, жертви фактично перебувають під владою та контролем злочинців.

Європейський суд з прав людини як механізм адресування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом

Дотепер Суд не розглядав справи, в центрі якої було б сексуальне насильство в умовах війни, хоча він виносив рішення по справах про сексуальне насильство в неконфліктному контексті та про інші форми насильства щодо жінок і дівчат. Скарги до Суду щодо сексуального насильства під час війни Росії проти України ґрунтуватимуться на цьому прецедентному праві та матимуть потенціал для розвитку міжнародних правових прецедентів щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, як порушення міжнародних стандартів прав людини.

Судова практика ЄСПЛ визначає, що сексуальне насильство (зґвалтування, сексуальне насильство, сексуальні домагання) підпадає під дію статей 2, 3 та 8 ЄКПЛ. Наприклад, у справі про сексуальне насильство з боку державних агентів у Туреччині Суд визнав, що зґвалтування затриманої співробітником державних служб безпеки становило «особливо тяжку та огидну форму жорстокого поводження, враховуючи легкість, з якою злочинець може використовувати вразливість і ослаблений опір своєї жертви».¹ У справі проти Росії щодо сексуального насильства з боку співробітників міліції Суд визнав, що повторні дії, яким жертва була піддана, становлять катування.²

При розгляді сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, Суд має визнати гендерно дискримінаційний характер і вплив цієї форми насильства шляхом встановлення порушення статті 14 ЄКПЛ. Відомо, що жінки та дівчата у всьому світі складають більшість жертв сексуального насильства. Загальноприйнятим принципом міжнародного права також є те, що сексуальне насильство є формою гендерно зумовленого насильства, яке розуміється як насильство, спрямоване проти особи через її стать, або насильство, яке непропорційно впливає на осіб цієї статі.

Вимоги для звернення до Європейського суду

Якщо окрема жертва подає до Суду скаргу проти Росії на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, перш ніж звертатися до Страсбурзького суду, постраждала особа повинна довести, що були докладені зусилля, щоб довести скаргу про насильство до відома російської влади. Цей процес називається вимогою вичерпати національні засоби правового захисту. Однак існує низка винятків із цієї вимоги, включно з випадками, коли було доведено існування «адміністративної практики», що складається з повторення дій, несумісних з ЄКПЛ, і офіційної толерантності державних органів до цих дій, через що застосування будь-яких національних засобів правового захисту є марним або неефективним.³

У світлі широко задокументованих випадків зґвалтування та інших форм сексуального насильства, скоєних в Україні російськими солдатами з 2014 року, й новий більш масштабний виток з 24 лютого 2022 року, Суд визнав, що така поведінка відповідає критеріям «адміністративної практики» (повторювані дії, несумісні з ЄКПЛ, які допускаються державою): i у червні 2024 року у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» Велика палата ЄСПЛ встановила адміністративну практику жорстокого поводження, що включала звинувачення у сексуальному насильстві, щодо затриманих, які переважно були військовослужбовцями, проукраїнськими і татарськими активістами та журналістами (однак, як видається, цей висновок не поширюється на цивільних осіб загалом).⁴ Крім того, у міждержавній справі проти Росії щодо Східної України Суд визнав прийнятними скарги українського уряду про катування цивільних осіб і українських солдатів, які були військовополоненими або перебували в полоні, включаючи численні випадки сексуального насильства і зґвалтувань.⁵

Після виключення Росії з Ради Європи 16 березня 2022 року Європейський суд зберігає залишкову юрисдикцію для розгляду російських справ щодо порушень Росією своїх зобов’язань за ЄКПЛ, які мали місце до 16 вересня 2022 року (дата, коли Росія перестала бути учасником ЄСПЛ).⁶ На практиці це означає, що Суд може отримувати скарги на сексуальне насильство, яке сталося до цієї дати, навіть якщо вплив і наслідки насильства тривали після цієї дати або мають місце дотепер.Європейський суд також вимагає, щоб скарги подавались протягом чотирьох місяців після вичерпання національних засобів правового захисту (згаданих вище). Якщо очевидно, що ефективних національних засобів правового захисту немає (див., наприклад, вище), скарги повинні бути подані протягом чотирьох місяців з моменту насильства. Якщо доведено, що внутрішньодержавні засоби правового захисту виявилися неефективними після початкового застосування (наприклад, якщо немає відповіді від органів влади на початкову скаргу), скарги повинні бути подані протягом чотирьох місяців з моменту, коли про таку неефективність стало відомо особі, яка подала скаргу.

Знову ж таки, на практиці це означає, що існує відносно короткий проміжок часу, протягом якого Європейський суд може бути використаний як засіб відшкодування для уцілілих від СНПК, яке сталося до 16 вересня 2022 року, і де:

вже подані скарги (протягом чотирьох місяців після насильства, яке сталося до 16 вересня 2022 року); або
скарги все ще можуть бути подані протягом чотирьох місяців після вичерпання національних засобів правового захисту; або
скарги можна було подати протягом чотирьох місяців після того, як стало зрозуміло, що внутрішні засоби правового захисту в Росії не є ефективними.

Процеси Європейського суду

Постраждалі, які бажають подати свою справу до Європейського суду, повинні заповнити форму заяви, в якій письмово викласти відповідні факти, що з ними сталося, де і коли відбулися ці події, а також будь-яку відповідну інформацію про можливих злочинців та будь-яких свідків. У формі заяви також необхідно вказати ймовірні порушення прав ЄСПЛ, що виникли внаслідок насильства. Форму заяви потрібно подати разом із копіями відповідних документів (наприклад, медичні висновки та, можливо, показання свідка, в якому розповідається про переживання постраждалої особи своїми словами). Якщо особу представляє адвокат, вона повинна підписати довіреність.

Заяви не можна подавати анонімно, але особи можуть подати запит на анонімність під час заповнення заявки або якнайшвидше після цього. Якщо така інформація надана надана, особа заявника не розголошується громадськості, але все одно буде розкрита Росії, якщо і коли Суд поділиться інформацією про справу з владою.Більшість скарг до Європейського суду розглядаються на підставі звернень і доказів, поданих заявниками і, як правило, подань від відповідної держави.

Після виключення Росії з Ради Європи держава більше не бере участі в процедурах Суду, а це означає, що вона не подає письмові заяви у відповідь на подані скарги. Однак Суд підтвердив, що ця одностороння відсутність участі не завадить йому продовжувати розглядати подані скарги та приймати рішення щодо них. Суд продовжує надсилати інформацію про скарги в Росію за допомогою існуючих захищених електронних каналів зв’язку, до яких держава все ще має доступ.⁸

Слухання в Суді в Страсбурзі відбуваються дуже рідко і, ймовірно, не будуть скликані у справах щодо Росії брак взаємодії з її сторони. До того ж, більшість справ, що були подані та прийняті до розгляду в ЄСПЛ, дотепер очікують на розвиток подій у міждержавних справах України проти Росії.

Зрештою, публікація рішення Європейського суду може зайняти щонайменше кілька років. збільшитися після виключення Росії з Ради Європи.

Результати Європейського суду

Якщо Європейський суд визнає порушення ЄКПЛ, він може присудити фінансову компенсацію за матеріальні та/або емоційні чи психологічні страждання, зазнані жертвами внаслідок порушень, наприклад, у результаті фізичних ушкоджень і психологічної травми, заподіяної внаслідок сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Комітети ООН як механізми вирішення проблеми сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом

Комітет CEDAW, Комітет з прав людини та Комітет проти тортур також можуть бути використані як альтернативні шляхи для пошуку відшкодування за порушення прав людини внаслідок сексуального насильства під час війни Росії проти України.

Комітет CEDAW раніше розглядав скарги щодо зґвалтувань та іншого сексуального насильства.⁹ У провідній справі про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, Комітет підтримав права уцілілих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, у Боснії та Герцеговині на доступ до відшкодування на національному рівні.¹⁰ Комітет проти тортур розглядав подібну паралельну скаргу.¹¹

Вимоги до використання комітетів ООН

Як і у випадку з Європейським судом, особи, які бажають подати скаргу до будь-якого з цих комітетів ООН, повинні продемонструвати, що вони вичерпали всі доступні національні засоби правового захисту.

З точки зору часових обмежень, скарги до Комітету CEDAW і Комітету проти тортур слід подавати якнайшвидше після вичерпання національних засобів правового захисту. У випадку Комітету з прав людини скаргу необхідно подати протягом п’яти років з дати вичерпання національних засобів правового захисту

Особи, які бажають подати скаргу до одного з цих комітетів, повинні заповнити типову форму скарги та надати копії відповідних документів (наприклад, медичних висновків). Як і у випадку з Європейським судом, особи зазвичай також надають письмові свідчення свідка, а якщо їх представляє адвокат, необхідно надати повноваження представляти скаржника.

Скарга не може бути подана анонімно, але автор може попросити Комітет не розголошувати його ім’я в остаточному рішенні.

Комітети ООН не проводять усних слухань, при цьому скарги розглядаються на основі документів і заяв, поданих окремими постраждалими, а також документів і заяв, наданих державою у відповідь. Комітетам може знадобитися кілька років, щоб опублікувати рішення щодо індивідуальної скарги.

Результати комітетів ООН

Якщо Комітет ООН дійде висновку, що мало місце порушення, він може рекомендувати певний засіб правового захисту, наприклад компенсацію або ухвалення законодавства. На відміну від Європейського суду, комітети не присуджують конкретну компенсацію жертвам, залишаючи на розсуд національних органів влади виконання, наприклад, рекомендації щодо надання «адекватної компенсації». Комітети можуть бути набагато ширшими та конкретнішими у своїх рекомендаціях порівняно з Європейським судом, який зазвичай не дає таких загальних рекомендацій. Такі рекомендації, наприклад, Комітету CEDAW щодо дій, які Росія має вжити для вирішення проблеми сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, на системному рівні (структури, розроблені для проведення розслідувань, судового переслідування, покарання, компенсації та відшкодування), можуть бути корисними для кампаній з адвокації в довгостроковій перспективі.

Встановлення істини може бути важливим для тих, хто пережив сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом; однак комітети ООН зазвичай не роблять значних фактичних висновків у своїх рішеннях. Комітет CEDAW розробив свій підхід у цьому відношенні протягом останніх років і тепер відомий завдяки більш детальній аргументації та висновкам на основі фактів.¹²

Згідно з російським процесуальним законодавством, рішення Комітету прямо не згадуються як підстава для відновлення справ на національному рівні. Однак, Верховний і Конституційний суди Росії вказали на обов'язковість рішень комітетів і, як такі, рекомендації комітету повинні виконуватися сумлінно.¹³

На сьогодні комітети ООН розглянули невелику кількість справ проти Росії порівняно з Європейським судом – комітети опублікували лише близько 130 рішень щодо Росії.

Інші процедури ООН

На додаток до комітетів ООН є «спеціальні процедури» ООН, які є незалежними експертами з прав людини та мають повноваження звітувати та консультувати з прав людини в рамках певного тематичного фокусу чи певної країни.¹⁴ Такі мандати дозволяють відвідувати країни, діяти щодо окремих випадків повідомлених порушень шляхом надсилання повідомлень державам та іншим особам, брати участь у адвокації, підвищувати обізнаність громадськості та надавати поради щодо технічної співпраці. Процедура спілкування з цими експертами може бути додатковим каналом для постраждалих від СНПК, щоб привернути увагу до порушень їхніх прав, попросити вжити заходів для виправлення ситуації та підвищити обізнаність про свою ситуацію. Серед “спеціальних процедур”, що охоплюють тему СНПК можна виокремити:

Спеціальний доповідач з питань насильства щодо жінок і дівчат, його причин і наслідків;
Спеціальний доповідач з питань тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання;
Спеціальний доповідач з питань торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми; і
Робоча група з питань дискримінації жінок і дівчат.

Використання комбінації міжнародних механізмів захисту прав людини при вирішенні проблеми сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом

Якщо особа подала ту саму скаргу до іншого міжнародного механізму захисту прав людини – наприклад, до одного з комітетів ООН, про які йдеться вище – це може означати, що Європейський суд або інші комітети ООН також не може розглядати таку ж скаргу. Це стосується заяв, які по суті є такими ж, як скарги, які вже були подані до «іншого міжнародного органу, такого як Комітет ООН з прав людини». Однак, скарги до будь-якої із спеціальних процедур ООН можуть бути подані в будь-який час і не впливають на можливість звернення до Європейського суду або комітетів ООН (виняток становить Робоча група з питань свавільних затримань, яка вважається іншим міжнародним органом)».

Примітки

Aydin v Turkey (no. 57/1996/676/866).
Maslova and Nalbandov v Russia (no. 839/02).
Aksoy v Turkey (para. 52), Georgia v Russia (I) [GC] (paras. 125-159); Ukraine v Russia (re Crimea) (dec.) [GC] (paras. 260-263, 363-368); Georgia v Russia (II) [GC] (paras. 98-99 and 220-221). Дивіться, наприклад https://www.echr.coe.int/documents/admissibility_guide_eng.pdf (з ст. 33).
Ukraine v Russia (re Crimea) [GC].
Ukraine and the Netherlands v Russia (dec.) [GC]
https://search.coe.int/cm/Pages/result_details.aspx?ObjectId=0900001680a5da51. For the Court’s residual jurisdiction, дивіться, наприклад, Fedotova and Others v Russia [GC] (nos. 40792/10, 30538/14 and 43439/14) of 17 January 2023.
Svetova and others v. Russia (no. 54714/17).
Glukhin v Russia (no. 11519/20).
Дивіться, наприкладTayag Vertido v The Philippines, CEDAW/C/46/D/18/2008; R.P.B. v The Philippines, CEDAW/C/57/D/34/2011; V.P.P. v Bulgaria, CEDAW/C/53/D/31/2011.
SH v Bosnia and Herzegovina (CEDAW/C/76/D/116/2017).
A v Bosnia and Herzegovina, CAT/C/67/D/854/2017.
Дивіться, наприклад, нещодавню провідну справу про насильство на ґрунті честі в Грузії: H.H., I.H. and Y.H. v Georgia (No. 140/2019).
Див. рішення Конституційного Суду Росії від 28 червня 2012 No 1248-O; рішення Верховного Суду Росії від 28 грудня 2012 No 55-O18-4; рішення Верховного Суду Росії від 24 липня 2017 No 46-KG17-24.
https://www.ohchr.org/en/special-procedures-human-rights-council Див. також EHRAC Guide to Using the UN CEDAW Committee and the Special Rapporteur on Violence Against Women in Cases of Gender-Based Violence, available at: https://ehrac.org.uk/wp-content/uploads/2022/12/UN-CEDAW-and-SRVAW-guide-2022-ENG.pdf.