Аналіз рішення ЄСПЛ Україна та Нідерланди проти Росії

9 липня 2025 року Європейський суд з прав людини проголосив рішення по справі Україна та Нідерланди проти Росії (заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22). Ця подія стала історичним моментом в юридичній площині не тільки для оцінки наслідків збройного конфлікту на території України, а й розвитку практики Суду загалом. Весь розгляд справи тривав 11 років, протягом яких до первинної заяви про системні порушення на Донбасі з 2014 року було приєднано інші звернення України, у тому числі щодо подій після повномасштабного вторгнення РФ на територію України у 2022 році. А також заяву Нідерландів щодо катастрофи рейсу МН17 у липні 2014 року на Донбасі.

Рішення стало довгоочікуваним не тільки для тривалого процесу розгляду міждержавної заяви та оцінки відповідальності РФ за події на Донбасі з 2014 року. Раніше ЄСПЛ призупинив розгляд всіх індивідуальних скарг, які стосувались порушень, вчинених у контексті подій на сході України з 2014 року, до винесення цього рішення. Тому тепер варто очікувати розблокування цього процесу і активізації Суду щодо поданих заяв. 

Сам текст рішення аналізує цілий ряд порушень, які об’єднують весь період збройного конфлікту на території України з 2014 року і до виключення РФ зі складу Ради Європи та закінчення терміну юрисдикції ЄСПЛ щодо неї 16 вересня 2022 року:

Юрисдикція РФ на території України

Питання екстериторіальної юрисдикції РФ на території України тривалий час залишалось ключовим для оцінки подій на сході України з 2014 року. Враховуючи різні підходи за практикою ЄСПЛ, саме у межах розгляду цього питання 26 держав-учасниць Суду та 2 НУО надали свої позиції як треті сторони у контексті оцінки подій на території України після 2022 року.

ЄСПЛ надав оцінку юрисдикції РФ на території України у трьох ключових аспектах: щодо територій під контролем самопроголошених “Л/ДНР” за період після проголошення рішення по юрисдикції; щодо порушень, вчинених на території РФ (здійснення фільтрації цивільного населення, депортація та усиновлення дітей); щодо військових атак. З приводу першого пункту додаткових питань особливо не виникло, бо протягом 2022 року РФ тільки посилювала свою владу над самопроголошеними “Л/ДНР” (п. 331). Другий пункт також очевидно прямо підпадає під юрисдикцію РФ, бо порушення переважно вчинялись на її території (п. 332). Але третій пункт залишив для ЄСПЛ поле для дискусій.

У рішенні Грузія проти Росії (ІІ) Суд представив позицію, за якою екстериторіальний контроль держави важко встановити в умовах тривалості активних бойових дій (п. 341). Застосування цього підходу до подій після повномасштабного вторгнення РФ на територію України могло поставити під питання її відповідальність за шкоду цивільному населенню і цивільним об’єктам внаслідок системних обстрілів всієї території України. Натомість ЄСПЛ у рішенні звернув увагу на те, що з 2014 року РФ здійснювала військові напади для того, щоб втримати та збільшити свій контроль над територією України, позбавити український уряд влади та повноважень над відповідними районами. Тривала підготовка повномасштабного вторгнення РФ лише підтвердила цей намір з метою знищення України як незалежної суверенної держави шляхом анексії української території та підпорядкування решти України російському впливу та контролю (п. 358 - 360). Тим самим Суд прийшов до висновку, що наслідки військових операцій РФ на території України після 2022 року також підпадають під її юрисдикцію de facto та de jure щодо постраждалих від їх наслідків (п. 361).

Висновки по МН17

В частині оцінки катастрофи рейси МН17 рішення стало цілком логічним продовженням розслідування, яке вела Спільна слідча група, а також вироків Гаазького окружного суду. ЄСПЛ спирався на висновки, викладені у межах кримінального процесу, надавши їм оцінку з точки зору захисту прав людини в частині права на життя загиблих, ефективності розслідування катастрофи зі сторони РФ (стаття 2), її співпраці у межах інших процесів (стаття 13), страждань родичів загиблих (стаття 3). РФ була визнана відповідальною щодо всіх заявлених порушень.

Протягом всього періоду розгляду катастрофи у межах різних механізмів найбільше питань викликала сама правова кваліфікація нападу на літак та аргументи щодо порушення міжнародного гуманітарного права. ЄСПЛ, розглядаючи порушення права на життя, оцінював збиття літака рейсу МН17 в умовах збройного конфлікту з точки зору вимог МГП. По-перше, характер БУКу як зброї, що має надзвичайну руйнівну силу та не залишає шансів на виживання, тому його застосування свідчить про намір повністю знищити об’єкт нападу (п. 455). По-друге, заходи, що мали бути здійснені для ідентифікації цілі нападу та встановлення того, що літак має бути законним військовим об’єктом у розумінні МГП (п. 459). Це вимагало відповідної підготовки при плануванні атаки та перевірки того, чи літак рейсу МН17 є військовим (п. 460). В Результаті цього напад на літак рейсу МН17 є невибірковим та спрямованим на те, щоб позбавити життя людей, які знаходились на борту (п. 461-462). 

Адміністративна практика порушень

Ряд заявлених Україною порушень у скарзі оцінювались ЄСПЛ саме як адміністративна практика - системні порушення, які повторювались з 2014 року на територіях, які знаходились під юрисдикцією РФ. Серед заявлених фактів були, зокрема, позасудові страти, незаконні затримання, катування та нелюдське поводження з цивільними на окупованих територіях, депортація та примусове переміщення цивільних, у тому числі дітей, переслідування релігійних груп, обмеження свободи слова, системні руйнування будинків та цивільної інфраструктури, заборона освіти українською мовою та індоктринація.

Окрім кількох заявлених епізодів, Суд визнав факти системних порушень з боку РФ. Але їх оцінка привертає увагу не тільки через заявлений перелік порушень, а через наведені аргументи Судом.

1. По-перше, ЄСПЛ звернув увагу на системність порушень, які не тільки мали місце з 2014 року на сході України і продовжились у значно більших масштабах після 2022 року, а й були зафіксовані на території Криму у попередньому рішенні. 
2. По-друге, Суд наголосив на викликах, які впливають на можливість встановлення фактів порушень на територіях, що контролюються РФ. Серед них: відсутність доступу до території, у тому числі для незалежних спостерігачів та міжнародних місій, обмежені можливості для моніторингу ситуації у регіонах, можливість виявлення порушень через певний час після звільнення територій українськими військовими, а також страх постраждалих заявляти про порушення через можливе переслідування їх або їх близьких. 
3. По-третє,  характер, повторюваність порушень та створення відповідного підґрунтя для їх вчинення говорять про те, що вище керівництво РФ не тільки толерувало їх вчинення, а й відповідає за їх організацію та управління. 

Представлені ЄСПЛ аргументи залишають подальшу можливість їх розвитку у межах правової кваліфікації злочинів проти людяності для національних кримінальних проваджень та міжнародних процесів правосуддя. Крім цього, Суд здійснював оцінку заявлених фактів крізь призму 8 років триваючого збройного конфлікту та масиву інформації, яка не тільки була надана урядом України, а й міститься у звітах міжнародних та національних організацій, різноманітних комісій та механізмів. Рішення стало своєрідним визнанням тривалої роботи з фіксації та документування наслідків збройного конфлікту на території України, зокрема Моніторингової місії ООН та неурядових організацій.

Висновки ЄСПЛ були довгоочікуваними для самого процесу та індивідуальних заявників, розгляд справ яких залежав від цього рішення. Водночас, воно додало загальної уваги у юридичній площині до ситуації в Україні загалом, закумулювавши у собі результати роботи різних механізмів правосуддя та політичних майданчиків. А також рішення позначило, як розгляд ситуації в Україні додав нових аспектів до прецедентної практики ЄСПЛ.  

Зв’язок МГП та МППЛ

Починаючи з рішення Хассан проти Великобританії, ЄСПЛ був змушений заходити на площину регулювання МГП щодо умов збройного конфлікту. Не дивлячись на те, що практика суду була сформована так, щоб додавати призму права війни до тлумачення положення Конвенції, Суд не заглиблювався у правове регулювання та не використовував окремі положення і практику для формування власних висновків.

Натомість, оцінюючи кожне із заявлених порушень ЄСПЛ окремо визначав правове регулювання МГП у межах заявленого контексту. Суд не тільки підкреслив міжнародний характер збройного конфлікту на території України, а й визначив конкретні рамки оцінки фактів, викладених у рішенні, як серйозних порушень законів та звичаїв війни (наприклад, п. 764, п. 1077).  Такий підхід поглиблює більш тісну взаємодію положень прав людини та МГП в умовах збройного конфлікту і залишає подальший напрям для розвитку практики Суду у цьому контексті.

Вплив позиції Ради Європи на рішення

Значні очікування від рішення ЄСПЛ зумовило те, що розгляд справ щодо ситуації на сході України з 2014 року було об’єднано зі справою, що стосується наслідків повномасштабного вторгнення РФ на територію України у 2022 році. За останні три роки Рада Європи займала досить активну позицію щодо засудження наслідків збройного конфлікту на території України. Прийняття резолюцій ПАРЄ, участь у створенні компенсаційного механізму для України та прийняття рішення щодо підтримки Спеціального трибуналу щодо агресії проти України показали чітку позицію організації з цього приводу, що залишила свій слід і у рішення ЄСПЛ.

Суд не залишив поза увагою рішення та процеси, до яких була залучена Рада Європи в частині реакції на вторгнення РФ на територію України, як і реакції ООН, МКС, ОБСЄ, ЄС та інших країн після 2022 року. У рішенні ЄСПЛ посилається на результати Рейк’явікського саміту, підготовку та юридичне підгрунтя для спеціального трибуналу щодо злочину агресії, а також увагу резолюцій ПАРЄ до порушень, вчинених в умовах збройного конфлікту. Ці процеси стали частиною контексту самого рішення ЄСПЛ. Але при цьому з додатковим наголосом на те, що саме події у Криму та на сході України з 2014 року призвели до подальших масштабних наслідків після 2022 року (п. 168). На фоні більшості дискусій на міжнародному рівні за останні три роки це твердження залишається важливим нагадуванням про тривалий розвиток збройного конфлікту на території України та повернення уваги до постраждалих від його наслідків з 2014 року.

Рішення залишає враження того, що Суд намагався повернутись до природи Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також фундаментальних принципів Ради Європи, щоб пояснити важливість залучення інституції у процесах відновлення справедливості для України. ЄСПЛ наголосив, що базовим переконанням організації є прагнення до миру на основі справедливості та міжнародного співробітництва (п. 164), що має реалізовуватись у межах її діяльності. Досить цікавим є звернення до практики Суду щодо інших збройних конфліктів за період його діяльності як прояв реалізації цього прагнення через призму захисту прав людини.

Співпраця РФ з Судом

У межах оцінки кожного з порушень, ЄСПЛ звертав увагу на те, що уряд РФ не надав своїх коментарів щодо заяви, як і аргументів для обґрунтування законності поширених практик на підконтрольних їй територіях та доказів для врахування (наприклад, п. 1122, п. 1274). Фактично, останнє повідомлення від РФ, у межах розгляду заяви, датовано 10 березня 2022 року, вже після повномасштабного вторгнення на територію України. Після цього уряд РФ не взаємодіяв із Судом (п. 141-142). Відповідно до цього, ЄСПЛ був змушений оцінювати позиції лише у межах доказів, наданих урядом України та представлених третіми сторонами, а також міжнародних організацій.

Виключення РФ зі складу Ради Європи та системи ЄСПЛ прямо вплинуло на процес співпраці із Судом. Звертаючи увагу на виконання вимог статті 38 Конвенції Суд звернув увагу на зобов’язання РФ, яке мало бути дотримане у межах розгляду справ. Не дивлячись на це, відкритим питанням залишається те, якими будуть подальші кроки ЄСПЛ та як вплине ця ситуація на розгляд інших заяв проти РФ, що стосуються наслідків збройного конфлікту на території України. Однією з основних мотивацій заявників з 2014 року при зверненні до Суду було використати процес як майданчик для того, щоб звернути увагу РФ до вчинених нею порушень, мати можливість отримати їх позицію та досягти в результаті сатисфакції через рішення ЄСПЛ про встановлення фактів. 

Перспектива виконання рішення

Крім самого факту визнання адміністративної практики порушень РФ Конвенції, ЄСПЛ звернув увагу на конкретні заходи, які стосуються сатисфакції для України.

1. По-перше, в частині компенсації Суд звернув увагу на створення Міжнародного реєстру збитків для України та подальшого механізму, який охоплює період порушень після 24 лютого 2022 року. Поки ЄСПЛ сказав, що не готовий переходити до розгляду питання про оцінку завданої шкоди та можливого визначення збитків. Тому цей аспект залишається відкритим, особливо в частині подій з 2014 року на сході України.
2. По-друге, ЄСПЛ зобов’язав РФ без затримки звільнити або безпечно повернути всіх осіб, які були позбавлені волі на території України та перебувають під контролем російської сторони, а також взаємодіяти для створення механізму відновлення зв’язків та повернення дітей, вивезених РФ з території України.

Не дивлячись на особливу увагу до цих системних порушень, залишається відкритим питанням як саме буде реалізоване рішення Суду у цій частині. Очікується, що Комітет Міністрів Ради Європи має взяти на себе зобов’язання з розробки механізму виконання рішення Суду у цій частині. Але ситуація на практиці вказує на те, що перспектива створення такого механізму прямо залежить від готовності РФ співпрацювати з РЄ. За останні три роки особливого прогресу у цьому питанні досягнуто не було.