Рішення ЄСПЛ у міждержавній справі Україна та Нідерланди проти РФ від 9 липня 2025 року стало визначальним моментом для подальшого розгляду індивідуальних заяв щодо наслідків збройного конфлікту Росії проти України. Його висновки стосуються як наслідків подій з 2014 року на Сході, України, так і після повномасштабного вторгнення.
Рішення надає оцінку різноманітним порушенням прав людини під час збройного конфлікту. Та незважаючи на це, залишаються додаткові питання, що потребують уваги ЄСПЛ та будуть розкриті тільки у індивідуальних заявах.
Ось одна із таких справ, над якою нині працюють юристи ULAG.
На початку повномасштабного вторгнення однією з цілей російських військових стала територія Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС). Вже в лютому збройні сили РФ зайняли контроль над станцією та затримали всіх, хто перебував там: як співробітників, які відповідали за функціонування самої станції, так і військових Національної Гвардії України, що здійснювали охорону об’єкта.
До кінця березня 2022 року всіх затриманих залишали на території станції. Потім військових НГУ було переміщено на територію Білорусі, а далі до різних колоній на території РФ, де їх утримували як військовополонених.
Із родинами полонених військових НГУ ULAG почав співпрацю в липні 2022-го. Вже в серпні того року адвокати подали в ЄСПЛ заяви в порядку правила 39 Регламенту Суду (вжиття невідкладних заходів з припинення порушень), які були відразу задоволені. Після звільнення з полону заявників, у різний час протягом 2022-2025 були подані повноцінні заяви до ЄСПЛ щодо порушень статей 3, 5, 13 Конвенції. У лютому та квітні 2026 року адвокати ULAG направили коментарі до питань, поставлених Судом, зокрема, щодо порушень статей 3, 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у справах цих військових.
Серед питань, які затримані військові поставили для оцінки ЄСПЛ — порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Гарантії законності затримання особи мають беззастережно застосовуватись не тільки в умовах мирного часу, а й збройного конфлікту.
Основна презумпція, яка виникає з фабули справи, стверджує: якщо йдеться про військовослужбовців, то автоматично розглядається їх правовий статус як військовополонених, що за своєю суттю відкидає заяви про незаконність їх затримання супротивною стороною. Але у реаліях збройного конфлікту часто виникають ситуації, які викликають сумніви щодо наявності такого презюмованого статусу та потребують більшої уваги до деталей і захисту затриманих відповідно до гарантій прав людини.
Зокрема, у цій ситуації критичним моментом є те, що завданням затриманих військовослужбовців НГУ була охорона об’єкта підвищеної небезпеки від можливих загроз. У їхньому розпорядженні було лише легке озброєння як захід реагування, якого явно недостатньо для участі у бойових діях в умовах збройного конфлікту. Захоплення самої території ЧАЕС було очевидною частиною спланованої військової операції ЗС РФ, а напад на сам об’єкт створив безпековий ризик не лише для персоналу на території, а й для всіх цивільних у регіоні.
Вимоги статті 4 Конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 року встановлюють критерії, які визначають правовий статус комбатанта в умовах збройного конфлікту. Водночас поза увагою цього правового регулювання залишається факт, що озброєні підрозділи мають брати безпосередню участь у бойових діях з представниками протилежної сторони, щоб підпадати під правове регулювання цього статусу та дію гарантій, які ним передбачені.
Одним із очевидних аспектів, які визначають можливість НГУ брати участь у бойових діях, є легке озброєння у спорядженні. Така зброя є своєрідним універсальним засобом, який може використовуватись як комбатантами в умовах збройного конфлікту, так і підрозділами, які виконують правоохоронні функції в умовах мирного часу, а також поширюватись серед цивільних. Але під час війни статус комбатанта у військовослужбовців пов’язаний не тільки з відкритим носінням зброї та перебуванням під відповідальним командуванням, а й з роллю під час виконання поставлених завдань.
Сам по собі характер озброєння не є самостійним і визначальним критерієм для сприйняття особи як комбатанта у розумінні МГП. Вирішальне значення має функціональне призначення підрозділу, його інтеграція у структуру збройних сил та фактична участь або призначення до участі у бойових діях.
Легке озброєння може свідчити про обмежений оборонний характер завдань та відсутність спроможності до ведення повноцінних бойових дій, а не про наявність чи відсутність статусу комбатанта як такого. Водночас, якщо підрозділ, озброєний виключно стрілецькою зброєю та засобами ближнього вогневого ураження, виконує функції охорони об’єкта та не залучається до безпосереднього ведення бойових дій проти противника, це ставить під сумнів автоматичне застосування до нього режиму військовополонених у разі захоплення. Таким чином, оцінка правового статусу має здійснюватися комплексно — з урахуванням характеру завдань та контексту їх виконання.
Події у межах цієї справи та той факт, що підрозділи НГУ продовжували виконувати свої обов’язки на території ЧАЕС навіть в умовах повномасштабного вторгнення РФ на територію України, свідчать про те, що питання їхнього правового статусу тісно пов’язане із загальною роллю у межах відсічі збройної агресії. Якщо затримані військовослужбовці НГУ мають правовий статус комбатанта, то, відповідно, користувалися гарантіями, передбаченими для військовополонених, і сам факт їх затримання не може становити порушення статті 5 Конвенції. Як показує рішення у справі Україна та Нідерланди проти РФ, у площині гарантій Конвенції можуть розглядатися тільки факти поводження з ними, зокрема у межах захисту їх права на життя та заборони катування, жорстокого поводження (наприклад, п.п. 1042, 1075-1079; також Hassan v. UK, # 29750/09).
Якщо припустити, що ці військовослужбовці НГУ не мали статусу комбатантів у розумінні МГП, факт їх затримання може кваліфікуватися як порушення через відсутність чіткої процедури, утримання у непередбачених місцях несвободи та незаконність поводження з ними. Такий підхід розширює межі правових гарантій для затриманих, зокрема щодо важливості перевірки підстав для їх затримання, дотримання передбачених законом вимог, визначення процесуального статусу, а також взаємодії між положеннями прав людини та МГП.
Загальна рамка міжнародного гуманітарного права, яка діє в умовах збройного конфлікту, встановлює чіткі гарантії для військовополонених: забезпечення належних умов утримання, повага до гідності, заборона катування та жорстокого поводження тощо. Але залишається практичний виклик у тому, чи зможе особа, яка перебуває під захистом МГП, повноцінно користуватися гарантіями цього правового статусу. Гарантії прав людини продовжують діяти в умовах збройного конфлікту та надають додатковий захист особам, що перебувають у неволі. У такій ситуації необхідність тлумачити права людини із урахуванням норм МГП створює потребу в прикладній інтерпретації цих положень на реальних прикладах.
ЄСПЛ своїм безпрецедентним рішенням у справі Україна та Нідерланди проти РФ значно розширив межу взаємодії положень МГП та прав людини у практичній площині. Сформовані правові позиції стали скоріш винятком із вже наявних підходів практики Суду, а також додали більш глибокого залучення, зокрема, до гарантії правового статусу військовополонених в умовах війни крізь призму статті 3 Конвенції (заборона катування та іншого нелюдського поводження). Але відкритим практичним питанням залишається взаємодія гарантій за статтею 5 Конвенції в частині затримання осіб у різних обставинах чи їх переміщення до третіх країн або до РФ.
Тому запит до ЄСПЛ залишається відкритим: чи буде Суд продовжувати тенденцію глибокої оцінки взаємодії МГП і прав людини не тільки на рівні міждержавних заяв, а й у індивідуальних справах.
Рішення ЄСПЛ у цій справі дозволить сформувати ключові висновки в частині захисту військовополонених. Практика Суду наразі саме у контексті збройного конфлікту на території України надає позиції щодо взаємодії конкретних гарантій прав людини та міжнародного гуманітарного права, які у подальшому можуть вплинути і на здійснення кримінального правосуддя щодо фактів порушень в частині правової кваліфікації найтяжчих міжнародних злочинів проти постраждалих.
Read next
Новини
В Києві презентували Посібник “Використання доказів з поля бою у справах про найтяжчі міжнародні злочини”
Захід об’єднав представників Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Військової Служби правопорядку ЗСУ, Служби безпеки України, дипломатичних відомств, громадянського суспільства.
Новини
Посли Швейцарії, Великобританії, Франції, Німеччини та Фінляндії у ОБСЄ зустрілись із родинами затриманих співробітників під час візиту в Україну
Звільнення українських співробітників ОБСЄ з неволі Росії має й надалі залишатись пріоритетом для Організації — її органів та країн-учасниць. Досягнення цієї цілі вимагає активної та скоординованої залученості усіх акторів, а також належного включення у цей процес родин Дмитра Шабанова, Максима Петрова та Вадима Голди.
Новини
Оновлення законодавства, потреба в єдиному баченні відповідальності за міжнародні злочини — ULAG на Українському тижні міжнародного правосуддя
Протягом Тижня експерти ULAG разом із колегами з громадських організацій, представниками державних органів та міжнародних інституцій обговорювали законодавчі ініціативи, політичні рішення, конституційні виклики. А також — роль цих акторів та питань у формуванні сучасної моделі кримінальної відповідальності за міжнародні злочини.
